Глава 76: Козир у порваному рукаві

- Тепер ти мій, - сказав Герберт і поклав скріплену степлером голову Містера Грома.

Стоячи на порозі кухні, Істран спостерігав за своїм другом. На годиннику о пів на шосту ранку. Сонце вже блистіло за вікном, розпускаючи бутон променів. Ніч пройшла не дарма.

- Ти спускався до Сатани в пекло за цією головою? - спитав Істран

Герберт пострушував з себе шматки сажі. Його голе тіло було чорним, наче скульптура із вугілля. Прийшовши додому, він добряче наслідив на підлозі. Весь паркет був вкритий попільними відбитками. Навіть кіт, пройшовши за ним всього півметра капітально забруднився.

- Не зовсім, але це було схоже, - знизав плечима Герберт.

Як же йому це вдалось? Лунко Бомба не міг залишити голову в лабораторії. В цьому й була його робота. Ну, власне кажучи, так і виявилось. Голова не залишилась в морозильній камері, на яку вказав начальник охорони в своєму журналі. Там лежали лише речі Матвія Карського, такі як білизна, гаманець та мазки його ДНК.

- Сподіваюсь, голову в це не замотували, - сказав Герберт, піднявши на пальцеві труси Матвія.

Металеві двері були відчинені вкраденою ID-карткою. Охорона вже бігла сюди одразу з двох сторін. У старого було обмаль часу. Чорні берці вже гепали серед коридору. Затвори гвинтівок зі срібними набоями клацали.

- Куди ж її діли? - обернувся він.

Раптом його око зачепилось за невеличкий листик паперу на краю столу. Це був якийсь звіт з підписом Лунко Бомби. Герберт підняв його та почав швидко читати, вихоплюючи очима головні тези. Там значилось, що голова має бути утилізована. Навіть печать стояла знизу. Та ще й так вліплена, що ледь не порвала папір. Навіть алюмінієвий стіл під документом погнувся. Хтось дуже спішив. В окремому полі, де мало б зазначатися місце утилізації, стояв жирний прочерк.

- Як же їм було насрати, цим зачищаторам слідів, - хмикнув Герберт.

Він здогадався, що з нею зробили, ймовірно, все сталось тут. Але не міг знати, куди потім діли залишки. Повернувся до робочого журналу, який прихопив з собою, та почав його жваво гортати. Знайшов записи про відділ для біологічних відходів на цокольному поверху, з-заду будівлі.

Кинувся туди миттєво. Розкидав по дорозі чотирьох солдат штурмового підрозділу. Їхні важкі бронежилети попритискали їх до підлоги, не даючи встати. Це виграло трохи часу. Герберт кинувся вниз через перила сходів. Приземлився біля дивних дерев'яних дверей, обклеєних глянцевим зображенням текстури сталі. На справжню сталь не вистачило міського бюджету.

Вибив їх кулаком, розкришивши як халву. Зайшов всередину. Очі Герберта примружились, шукаючи голову, чи щось на неї схоже. Це було проблемно. Навколо стояли купа білих пластикових діжок з наклейками "Біологічна Загроза", "Наслідки ботулізму", "Грижа директора" та "Аджика, 1987 рік".

- Ви знущаєтесь?! - обурився Герберт.

Рушивши вперед, він одразу ж спіткнувся об сталевий ключ для замикання металевих обручів на діжках. Хтось кинув його прямо на підлогу, дуже спішив. На справді, зі зворотного боку, на цих діжках маркером була написана дата відправки в "Пункт Розщеплення", але вантажівка застрягла на КПП, на в'їзді в місто. Тому вантаж так і залишився тут лежати.

- Почекайте, це ж... не просто так ви тут всі стоїте, - задумався Герберт.

До нього почало доходити. Він зірвав кришку з першої діжки. Серед смердючих помиїв плавала ліва людська щока.

- Хм...

Він розкрив наступну діжку і все встало на свої місця. Там плавала нижня людська щелепа. Хитро посміхнувся. Розірвав третю - лоб з очима. Четверту - маківка. В цих резервуарах Лунко Бомба заховав всі шматки голови, щоб їх окремо одне від одного потім знищили. Не вийшло. Герберт зібрав їх усі та скріпив, наче це якийсь м'ясний анатомічний конструктор. Врешті-решт, отримав те що хотів, хоч і не так вдало, як розраховував.

- Яка дика історія, - відредагував Істран.

- Так, і я більше ніколи не хочу повторювати це знову, - сказав Герберт.

Хлопець поглянув на підлогу. Його погляд занепокоєно пройшовся по усім тим чорним слідам, що перетворили квартиру на берлогу кочегара.

- Якщо ти тут так щедро натоптав, - почав Істран, - то я боюсь уявити, який жирний слід ти за собою залишив на вулиці. У нас лише стрілочки над дахом немає з підписом "Викрадач голови тут". Серйозно, вони ж тебе знайдуть.

- Не переймайся. Тікаючи з лабораторії, я замотав ноги якоюсь ганчіркою з мордою футболіста. Вона просто порвалась, коли я дерся сюди у вікно. Я не залишив за собою чорну стежину.

- Ну... добре. Сподіваюсь, зранку мені не притулять ствол до потилиці.

- Ні, вони там всі ідіоти. Можеш заспокоїтись.

- Самовпевнено якось звучить.

Герберт відмахнувся.

- Головне, що головешка тут. Ах-ха-ха-ха! - це була щира радість, залишу її без коментарів.

Потім він поліз в душ. Перед відновленням тіла мисливця, потрібно було відновитись і самому. Чорнюча вода сочилась в стік так інтенсивно, що здавалося, наче ось-ось його заб'є. Герберт витратив на себе два повних флакона гелю для душу та цілу пляшку шампуню.

Фен висушував сиве волосся та густу щетину. Саме в цю мить, стоячи перед дзеркалом, Герберт помітив, наскільки його шкіра виглядала неприродно для вампіра. Грубі зморшки робили його торс дещо рельєфним, шорстким. Це не було схоже на тіло людини похилого віку. І це зрозуміло. Хвороба зробила його таким, а не старість.

Привівши себе в норму, Герберт повернувся на кухню. До цього часу, голова Містера Грома якраз встигла зростися. Ця регенерація справді вражала. Старий витяг з холодильника тулуб мисливця. Той аж кригою покрився та посинів. Збоку до лопаток примерзли огірки і банка майонезу. Довелось гріти його паяльною лампою. Всю квартиру заполонив запах печеної свинини.

І ось тулуб ожив, розтанув. Герберт поставив голову на шию і дві частини тіла миттєво зрослись. Містер Грім зробив глибокий подих. Його очі широко розкрилися. Місце скріплення затягнулось, не залишивши і єдиного рубця.