Глава 74: В житті буває і так

Вени на громіздкому тілі доктора Кардіометріні ледве помітно потрясувались. Єдине вціліле око сіпалось не в змозі нормально сфокусуватись на полі свого зору. Ганс тричі клацнув щелепами та заговорив, сівши на кривий трон із чорного вольфраму:

- Деякі речі потребують... виправлення, Містере Секс. Твій провал в Канігсбурзі особисто мені не важливий. Але він важливий для репутації нашого бренду. Люди несуть нам гроші за ефективне знищення вампірів. А я... потім ці гроші перетворюю в справжню науку. Розумієш?

Він любив говорити масштабно та плутано. За довгі роки його безумство значно прогресувало. Його щелепи знову почали клацати. Містер Секс мовчки стояв та слухав. Знав, що потрібно перетерпіти безглузді балачки, поки бос дійде до справи. Ганс не зізнавався, але він завжди відтягував конкретику, бо боявся з нею зіткнутись. Цей ірраціональний страх робив його поведінку непередбачуваною.

- Ми... колись давно я створив цей орден, щоб помститись ворогам, - продовжив доктор. - Це був прагматичний підхід. Тепер я накопичую ресурси. Мені байдуже на вампірів. Але має бути не байдуже тобі, Містере Секс. Бо ти своїми діями маєш заробляти репутацію та ресурси мені.

- Я зрозумів, - заговорив Містер Секс. - Що вам від мене потрібно саме зараз?

Ганс тричі клацнув щелепою. Від неконтрольованого бруксизму його зуби давно сточились та стали схожими уламки битого скла.

- Мені надійшов лист, в якому анонімні люди із уряду просять зачистити "верхівку" Канігсбургу від вампірів. Кажуть, якийсь кріт-вампір валить їхніх чиновників і ніхто не може його спіймати.

- У вас є багато спеціалістів. Я чув Містер Грім нещодавно був у Канігсбурзі.

- Не дратуй мене, паскудо! Я знаю, що облажався з ним. Це мій провал. Але ти... ти вже знайомий з місцевими правилами. Ти знаєш банду Кірвента, ти ж так і не вбив тоді їх. Почни з них.

Містер Секс хмуро схрестив руки. В нього не було жодного бажання вплутуватись у цю справу. Готовий був до будь-якого покарання. Болю він не боявся. Спокійно міг прийняти навіть жорстокі тортури, які тут роблять на четвертому поверсі.

- А якщо я скажу "ні", то що тоді? - припідняв голову мисливець.

Ганс, видно, чекав на таку відповідь. Його довга тонка рука піднялась та клацнула пальцями. Загостреними та кістлявими. Справа від нього розкрились сталеві двері. Двоє мисливців-хрестоносців штовхнули в приміщення обстрижену дівчинку. Це була Еллі. Вона впала на коліна та закрила руками обличчя. Її одяг був брудний та подертий. Вся шкіра в синцях.

- Якщо ти кажеш "ні", - око Ганса почервоніло та стиснулось, - тоді я зжеру її разом з кістками. В мій шлунок спокійно влазе більше сорока літрів поживної маси. Я заміряв.

Містер Секс чекав якоїсь підлості від свого боса, але точно не такої. Це було жорстоко. Доктор Кардіометріні добре знав, що на мисливця можна натиснути таким способом. Той завжди надто сильно співчував дітям-шукачам.

- Гаразд. Я поїду в Канігсбург, - зітхнув Містер Секс. - Кого ви дасте мені в шукачі?

- Нікого. Сам рознюхуй, сучаро, - гримнув бос.

- Тоді я не гарантую на якісний результат.

- Ну і я тоді не гарантую, що не повідриваю цій малій манді всі руки й ноги.

Йому довелось погодитись. Довелось знову стати інструментом, яким він себе вже давно не бачив.

Його стара зброя все ще була в ідеальному стані. Механічний жилет із захованими під передпліччями ножами, обріз зі срібною шрапнеллю, срібний зазубрений кинжал - цього завжди достатньо щоб звалити навіть десяток вампірів самотужки. Я радий, що помер задовго до того, як з'явились мисливці. З Містером Сексом я б не потягався.

Наступного дня він приєднався до транспортного екіпажу, що рухався до узбережжя за припасами, та поїхав снігоходом у порт, звідки потім, на суховантажі, був доставлений у Європу. Так його чергове полювання і почалось - із самотньої переправи через половину планети.

В той час в Канігсбурзі якраз росла напруга щохвилини. Місто саме під себе запхало порохову діжку і чекало на вибух. Вампіри та силовики ходили по дуже тонкому лезу.

- Можна будь-ласка перевірити ваші документи? - спитав офіцер СЗР у агента Лунко Бомби, коли той заїхав на службову парковку поліцейського відділку.

- Так, звичайно.

Рука агента пробила живіт офіцера наскрізь. Крик ледве не зірвався з вуст скаліченого чоловіка, як друга рука вампіра знесла йому щелепу одним ударом. Понівечене тіло повалилось на бетон.

Лунко спокійно вийшов з машини та підкурив цигарку. Навколо не було нікого, жодного свідка, саме тому він діяв так відкрито.

- Ти підеш мені на вечерю, - спокійно сказав агент та одним рухом запхав труп у просторий мішок для сміття.

Калюжу крові вивів їдким хімічним розчином, який завжди тримав при собі у бардачку, на такий випадок. Білий аерозоль шкварчав, перетворюючи червоні розводи на чистий пар. Валити людей відкрито дуже небезпечно і Лунко доводилось миритись із цією прикрою істиною. Доводилось жити по правилам конспірації.

Зайшовши в свій тимчасовий кабінет, він одразу наткнувся на комісара Ордона Степаненко, який постійно терся десь поруч. Отримавши пост начальника поліції, той весь час носився з кожним папірцем та вічно переймався за найменші дрібниці.

- Ви ходите за мною по п'ятам, - зауважив прямо агент.

- Є важливі питання, які треба обговорити, - почав тараторити комісар. - Поліцейський бюджет за цей квартал не зможе покрити витрати на ваші директиви.

- Це не важливі питання.

Лунко пройшов мимо нього та встав біля вікна, дивлячись на парковку, де дві хвилини тому вбив людину заради розваги. Саме те місце добре перекривалось чорним автозаком, з жодного вікна його не видно. Бомба добре знав, де краще паркуватись.

- Є речі по-важливіше, - сказав він. - До мене дійшли чутки, що один із ваших детективів незаконно за мною слідкує.

Ордон зам'явся на місці, зціпивши ніяково долоні.