Глава 72: Розподіл влади

Погляд Матвія відкотився в сторону. Коли від нього щось вимагали, це завжди викликало лише нудьгу та невдоволений розпач. Наче його виривали руками з камери власного комфорту. Він любив тільки, коли все йшло за його власними вимогами.

- Не питай мене, - сказав Матвій. - Я не хочу зараз ні про що говорити.

- Ну а я гадаю, доведеться, - вампір нахилився над ним. - Містер Грім мені необхідний.

- Навіщо? Він з першої ж нагоди знищить тебе.

- Мені начхати. Я прийшов дізнатись, де лежить його голова. І ти... скажеш мені. Бо так буде краще для нас обох.

Карський знову поглянув на співрозмовника. В нічній напівпітьмі можна було окреслити лише мутний огрядний силует. Він не бачив його лиця, але знав, що воно хиже цілилось в його слабке виснажена тіло. Матвію нічим було торгуватись, і нічим було захищатись.

- Гаразд, - зітхнув він. - Але знай, Герберте, я вже не керую положенням. Та голова тепер може бути де завгодно.

- Кажи тоді те, що знаєш.

Герберт віддалився від чоловіка. Підійшов до скляної шафки з пакетами переливної донорської крові. Всі групи, резус фактори, рівень цукру та гемоглобіну - все було підписане. Прямо справжній шведський стіл для вампіра. Обирай під свою дієту все, що хочеш. В наші суворі часи такого не було. Я разів десять смоктонув кров хворого сифілітика. Саме тоді й пошкодував, що у вампірів немає блювотного рефлексу.

- Федерали закрили голову в якійсь приватній лабораторії, неподалік від будівлі муніципального суду, - розповів Матвій. - Це останнє, що мені відомо. Після експертизи її могли потім затягти куди завгодно.

- Угу, - кивнув Герберт, висмоктуючи вже третій пакет.

- Вони ж могли навіть знищити її, Герберте. Твої пошуки можуть виявитись безглуздими.

- Так, так, - старий продовжував спустошувати запаси.

Він добре знав, що в місцевих складах є ще багато таких пакетів, тому й не переймався, що Карському не вистачить. Та й взагалі, переливання йому вже було не потрібне. Тіло почало загоюватись силами власного імунітету та кровотворення.

- Тобі краще знайти якогось іншого мисливця, - додав Матвій.

- От якщо попадеться, тоді й погоджусь, - повернувся назад Герберт. - А поки буду працювати з тим, що є.

- Як там твоє здоров'я? - спокійно спитав Карський.

- Та поганенько. Не можу спати, лежачи на потилиці. Таке відчуття, наче ось-ось трісне.

Матвій кивнув.

- Знайомо. В мене коли тиск стрибає здається, наче циркуляркою череп пиляють. Я прикладаю компрес із ромашки до потилиці - допомагає.

- Треба буде спробувати, - сказав вампір.

Він підійшов до вікна та, вставши однією ногою на підвіконні, завмер. Надворі затих вітер. Ніч була теплою та спокійною. Десь із лісової товщі пробивалися рідкі крики нічних птахів.

- Дякую, Матвію, - сказав Герберт. - Зустрінемось пізніше.

- Це точно, - заплющив очі чоловік, - зустрінемось.

Старий вампір за мить зник із кімнати, залишивши після себе лише брудні відбитки мокрих черевиків.

Наступний день почався продовженням тої тягучої тиші. Десь на фоні, в провулках, на самотніх дорогах, в підвалах йшла боротьба, але не тут. Не в поліцейському відділку Канігсбургу. В робочій столовій на першому поверсі, зі сторони парковки, четверо патрульних грали в покер з Лунко Бомбою. Агент гучно реготав та активно жартував.

- Між іншим, я ще зі шкільних часів король Блек Джеку, - підняв брови Лунко.

- Ми тут також не лохи, - сказав один із офіцерів. - Профі є не тільки у ваших високих кабінетах.

- Граємо на шаурму, - додав інший поліцейський.

- На дві шаурми, - підморгнув агент.

Лунко перетасовував карти повільно, але технічно. Йому спішити було нікуди. І це я зараз не про гру. За останні два дні Бомба вбив чотирьох ненадійних чиновників в мерії міста, тому загрози для нього не було. Чолов'яга вмів насолоджуватись перемогами.

- Якщо у нього випаде стріт флеш, я проковтну свою фуражку, - сказав поліцейський.

- Якщо у мене випаде стріт флеш, я сам проковтну твою фуражку, - посміхнувся Лунко. - Щось рука сьогодні трішки не та. Ех... хоч би не облажатись.

В столову увірвався комісар Ордон Степаненко. Вигляд скупченого натовпу навколо столу з азартними іграми ледь не розірвав його. Він витер хусткою залите потом обличчя. Тяганина з рапортами висмоктала з нього всі соки.

Ордон кинувся до столу та розвів руками в сторони своїх підлеглих.

- Що тут у вас відбувається?

- Обідня перерва, - відповів врівноважено Лунко.

- Агенте Бомба, можна вас на хвилинку?

- Так, звичайно.

Лунко, не поспішаючи, встав з-за столу та слухняно відійшов за комісаром. Інші поліцейські продовжили грати без нього. Коли ці двоє віддалились в коридор, Ордон стурбовано заговорив:

- Згори сипляться листи. Нас підганяють. Нацгвардійці вже другу перевірку проводять в нашому відділку.

- Не переймайтесь, комісаре, - сказав агент Бомба. - Це лише формальнощі. Ви бачили, як проходять ці перевірки? Їхні солдатики не побачили навіть відкриту коробку конфіскованих кубинських сигар в холі. Їм насрати на цю роботу. Тут нічого боятись.

- Ну не знаю. Ситуація напружена.

- Через тиждень вони звідси зовсім поїдуть. Будуть кошмарити якихось нахабних олігархів, що вчасно не занесли на лапу. Продовжуйте просто слати рапорти нагору, наче тут все прекрасно. Брешіть нашим генералам. Бо вони так само брешуть нам.

Ситуація з перевірками службових органів Канігсбургу за місяць зійшла на нівець. Після перших показових покарань все поступово почало затухати. Багатьом стало байдуже на вампірів, а тим, кому все ще ні - швидко позатикали роти. Лише звичайні люди на вулицях перелякано озирались навіть в ясний день.

Але як би вампіри не вірили у свою недоторканність, час був не на їхньому боці. Мисливці на вампірів готували удар у відповідь. Тепер, після розкриття правди, у них з'явився карт-бланш. До цього, вони пересувались приховано, а зараз - могли діяти відкрито. Це дарувало безмежний простір нових можливостей для розправи над вампірами.