Глава 60: Діти Дракули. Частина 9. Фінал

Кольт і Роберт мирно розмовляли, проходячи безлюдною вулицею покинутого передмістя. За їх просуванням спостерігали голодні очі. Вони дивилися крізь зазори в дошках із забитого вікна. Пазурі постукали по тихо по стіні.

- Хто це тут у нас гуляє? - прошепотів спостерігач. - Людина і вампір... дивно. Може це пастка для того старого? Хлопець заманює його у безлюдне місце, щоб прикінчити. Так... швидше за все так і є.

Кольт повернув голову і голосно сказав:

- Хто це там бурмоче? Я все чую!

Спостерігач замахнувся кулаком і цегляна стіна розлетілася на шматки. Коли пил осів, перед Кольтом і Робертом з'явився широкий силует здорового вампіра.

- А, це ти Дарло, - усміхнувся Кольт. - Не чекав на тебе тут зустріти.

Дарло здивовано підтиснув губи і підняв ліву брову. Здорованем реально виявився його брат. Вони розгублено дивились один на одного, і хоч пройшло не настільки багато часу, впізнали не одразу.

- Ніфіга собі. Оце зустріч.

Здоровань ударив брата кулаком під груди, а коли той зігнувся і закашляв – міцно його обійняв. Це перша їхня зустріч через два роки. Дарло сам уже тривалий час жив окремо від сім'ї, тому зовсім не в курсі дій доктора Кардіометріні.

- Хех, радий, що ти не загнувся, - сказав Дарло.

- Вибач, брате, але зараз зовсім не час для жартів. Нам необхідно терміново вирушити додому.

Кольт розповів йому все, що знав. Про експерименти, про безсмертних мисливців і про те, як доктор абсурдно зрадив його. Дарло був обурений самим фактом того, що його брат жив і працював з тим шаленим мужиком, але врешті-решт, все ж таки змирився з цим. Все-таки тепер були справи важливіші, ніж потенційна образа.

- Що ж, це все на твоїй совісті, - сказав Дарло. - Треба було загнати цього покидька в діру і завалити за першої ж нагоди.

- Я вже зрозумів... - насупився Кольт. - Просто... мені хотілося зробити щось важливе для світу, розумієш? Ганс підкупив мене своїм невичерпним ентузіазмом.

Дарло покрутив головою.

- Ех... ти так і не подорослішав. Поки ти мовчав у дитинстві, я думав, що ти тямущий хлопець.

- Ну який є.

Роберт спостерігав за радісною вампірською розмовою і не міг повірити в те, наскільки людяні ці істоти. На перший погляд, їх навіть не можна було ніяк відрізнити від звичайних людей.

- Це так дивно, - сказав він, - я не вірю в те, що бачу.

- Схоже у твого друга вже деменція почалась, - обернувся Дарло. - Дивується від звичайної розмови.

- Та ні, - відмахнувся старий. - Я просто відчуваю, наскільки моє життя стало яскравішим, коли я закинув рідну хату.

Кольт поклав їм обом руки на плечі. Потрібно було нарешті діяти.

- Ну що, мужики, пора розбити кабіну нахабному доктору, - посмішка охопила його обличчя.

Насправді, він навіть гадки не мав, куди все це мало прийти. Який результат у цього "походу", окрім помсти за необдуману зраду? Ніякої власної цілі у Кольта так і не з'явилось. Безглуздість його існування лише тимчасово прикрилась вимушеною пригодою.

Тим часом, в домі Нірванів все змінилось. Залишки Алкарда спалили на багатті прямо в дворі. Після жорстокого вбивства чоловіка, Таріна зачинилась в своїй кімнаті та не виходила звідти кілька днів. Нічого не їла, ні з ким не розмовляла.

Лара, дізнавшись про все, що сталось була обурена. Хоч вона й не сильно любила батька, але таке брутальне самоуправство її також не залишило байдужою. Доктор Ганс Кардіометріні залишився жити в маєтку Нірванів, просто щоб насолодитись перемогою.

Він розлігся в кріслі, звісивши одну ногу на підлокітнику та попивав вино. Навпроти нього сидів Містер Вовк.

- Чому ви не вбили Лару з Таріною? - спитав мисливець. - Ці сучки ще можуть вам ножа в спину встромити. А ви, між іншим, не безсмертний.

- Ахах, та просто... - недолуга посмішка прослизнула на лиці доктора, - знаєш я... ніколи не займався чимось таким. Я не бандит, не вбивця. Мені потрібна була справедливість. І я її отримав. Я вбив негідника.

Ганс вже був доволі п'яним. Думки плутались. Пішовши шляхом помсти, він дістався до країв своєї особистості, до яких не був готовий. Він не знав, кого зустрів у собі. Його план бездоганно спрацював. Могутній Алукард виявився таким крихким та слабким перед його новими здібностями.

Доктор розумів, що міг тепер хоч цілу армію наробити таких "Містерів" та "Міс", і вони будуть робити для нього все, що завгодно. Вибравшись із безглуздих експериментів у тісному підвалі, Ганс отримав справжню владу. Отримав те, чого ніколи не заслуговував.

- А далі, що ми будемо робити? - спитав Містер Вовк.

Пляшка вислизнула з руки та розлила вино на килим. Доктор підвівся.

- Ми поставимо всіх вампірів на коліна, - сказав він.

- Так ви теж вампір.

Ганс подивився на свої долоні.

- Це тимчасово. Я... себе також зміню. Ми будемо краще за них. Краще за людей, за кровопивць, за всіх. Ха-ха, - єдине око помутніло від сп'яніння, з повіка звісилась сльоза.

- Круто! Блін, ви реально крутий мужик! - радісно стиснув кулаки мисливець. - Я таке чудить почну, всі будуть в шоці.

Доктор встав з крісла та поглянув йому в очі.

- Тримай себе в руках. Про нашу силу не повинні знати всі пересічні. Інакше, вони вигадають, як нас зупинити. Ми зробимо все тихо. Будемо накопичувати силу до тих пір... поки нас стане нереально зупинити.

Містер Вовк стукнув його кулачком в плече.

- Та ви довбаний геній!

- Я знаю, друже, я знаю.

Після цієї розмови, Ганс пішов у туалет. Роздивляючись струю сечі, він думав про те, яку безглузду маячну він наговорив. Все це не мало ніякого сенсу. Яка сила, яке протистояння? Вигадував усе на ходу.

Йому справді хотілось довести іншим, що він чогось вартий, але імпульсивні плани тільки плутали думки.

Він зітхнув. Постукав у двері. Це була спальня Таріни. Ці двері давно не відчинялись, але Ганс щодня до них ходив. Йому було непросто залишати дружину заклятого ворога в такому розбитому стані. Якась дивна сентиментальність гризла його.