Глава 59: Діти Дракули. Частина 8

Завдання Стронга Каттера було просте: пробратися до будинку сім'ї Нірван і вбити Алукарда. Але тепер до нього не варто звертатись по імені. Навіть самому собі. Відтепер він Містер Вовк – перший мисливець на вампірів. Перший у ремеслі, якого до цього ніколи не існувало. І яке з'явилось з простого бажання помсти Ганса Кардіометріні.

Містер Вовк, як і всі хто з'явились після нього, біологічно запрограмований на безсмертя. Хитрі маніпуляції з тіло зробили неможливе. Лише певна звукова частота з набору слів, вимовлена ​​вголос, могла назад перетворити його на звичайну смертну людину.

Ганс спеціально зробив цими словами ім'я самого мисливця. З одного боку, щоб знеособити його в майбутньому, а з іншого... це своєрідний ритуал самовідданості, в якому стара особистість людини вилучалась заради великої мети. Все для перетворення живої особи в інструмент.

Звісно, ​​жодної "великої мети" тоді не було. Ганс просто пообіцяв, що не відбере сили у Містера Вовка, якщо той виконає для нього брудну робіту. Той з легкістю погодився.

Перенесемося в момент перед вбивством Алукарда.

Гучні кроки наближалися до глухого житлового будинку. Шкіряні чоботи втоптували жухлу траву, впевнено просуваючись до дверей. Містер Вовк вистежив невеликий вампірський притон. Це була непогана можливість перевірити його нові здібності. Треба було з'ясувати, де знаходився новий будинок Нірванів. Сім'я переїхала з минулого місця проживання.

За інших обставин, цьому чоловіку і голову б не прийшло лізти до живих вампірів, але тепер він знав, що може нічого не боятись.

- Так, сподіваюся, нічого не забув, - шепоче про себе Містер Вовк. - Фух... головне, щоб це чаклунство не перестало раптово працювати. Не хотілося б згинути у цій дірі. Звідти несе сциклинням.

Він підійшов до вікна і почав грізно витріщатися всередину, оглядаючи інтер'єр. Обкурені опіумом вампіри валялися на диванах, кріслах та підлозі, не помічаючи, що до них прийшов непроханий гість. Вони навіть не відчули сторонню присутність.

Зморщена вампірка повільно повернула голову до вікна. Її очі широко розплющилися. У місиві диких візуальних образів вона почала розглядати людський силует. Погляд пильніше в'ївся у постать і зміг розглянути серцебиття. Не вампірський темп. То була людина.

- Гей, хлопці. Там мужик якийсь стирчить, - сказала вона.

- Хтось із наших загубився? - спитали з іншого кута кімнати.

- Е-е... ні, здається, це людина. Лиган якийсь.

Пролунав сміх. Тим, хто ще залишався у свідомості, слова дівчини видалися дуже кумедними.

- Ти ще скажи, що це коп.

- Він виглядає як волоцюга. Кволий зовсім.

Містер Вовк погано чув їхні балачки крізь шибку. Його руки тремтіли. Раптом безсмертя не працюватиме. Він все-таки боявся увійти, але продовжував хмуритися, щоб створити злісний вигляд. До цього жодна людина не змогла здолати жодного вампіра.

- Гаразд, - прошепотів він під ніс, - настав час працювати.

Рука торкнулася ручки дверей. Відчинено. Містер Вовк сподівався, що зачинено. Йому хотілося ще довше відтягнути цей момент, але дорога була абсолютно чистою. Заходь і працюй. Власне він і увійшов. Подих завмер. Паніка охопила чоловіка.

- Ого, якого біса?! - різко підірвався Денисис.

Так, це був його будинок. Той самий. Ну, думаю, і так це зрозуміло. Бідолаха був уже п'яний, але ще трохи усвідомлював реальність. Його ватяні руки звисали з краю дивану, впавши в калюжі вампірської блювоти.

- Я ж казала, - кивнула дівчина. - До нас гості.

Містер Вовк не знав, що робити. У нього за поясом висів срібний меч, але він не поспішав його витягати. І час сплив. Дівчина зірвалася з місця і одним махом знесла йому голову. Тіло чоловіка з гуркотом обвалилось прямо на порозі.

- Він мені набрид, - сказала вона.

Останні думки містера Вовка були про те, що все втрачено. Його обдурили. Ось і настав безглуздий кінець. Яким же було здивування, коли він спокійно продовжив мислити навіть з відірваною головою. Більше того, силою думки він відчував, як притягується до свого тіла. Безсмертя працює.

Це було неможливо ні з чим порівняти. Неймовірна легкість та ефорія від власної сили перекривали навіть страшенний біль від дикої травми. Тепер можна було бути впевненим - все йде, як треба.

Пошкоджені тканини торкнулись одна одну. Голова встала на місце і розрив на шиї майже миттєво зрісся. Мисливець встав на ноги і висмикнув нарешті меч. Лезо трималось впевнено.

- Що за срань? - здивувалися всі, хто був свідомий.

Містер Вовк не став із ними розмовляти. Він устромив вістря дівчині в живіт і та покірно зігнулася під тяжкістю рани. Тоді до нього й дійшло, що всі ці вампіри безпорадні. Вони не тільки не можуть його вбити, а й нормально постояти за себе через сп'яніння.

- Так, значить... час працювати, - пробурмотів Містер Вовк.

Два помахи зброєю і пара вампірів, що перекривали шлях, попадали на підлогу. Мисливець розкидав їх наче ляльок. Потім він підібрався до Денисиса і притулив йому клинок до горла. Насолоджувався своєю владою.

- Ти знаєш, де знаходиться будинок Нірвана Алукарда?

Обкурений вампір все ще був шокований тим, що відбувалось, і зовсім не міг підібрати слів. Вінегрет із голосів у голові невпинно збовтувався. Тим часом, лезо все ближче тулилося до шкіри, залишаючи неглибокий поріз.

- Гаразд. Добре. Я відведу тебе, – сказав Денисис.

Сонце сідало, якраз дуже зручно було пересуватися по спорожнілих вулицях. Денисис зміг відвести мисливця до потрібного місця швидше, ніж Лара встигла туди дійти. Наляканий до смерті вампір став настільки м'яким та слухняним, що Стронгу Каттеру навіть стало його трохи шкода.

Таким чином Містер Вовк і зміг дістатися Алукарда. Перш ніж атакувати, він детально вивчив планування двору, простежив за переміщенням мешканців і лише потім наважився влаштувати атаку. Увечері, у найвразливіший момент.