Глава 58: Діти Дракули. Частина 7

Все сталося дещо спонтанно. Різко. Але взагалі, цим трагічним, для Алукарда, подіям передував цілий рік. Фатальний рік, який змінив життя всіх вампірів на "до" та "після".

У пошуках доктора Кардіометріні Кольт вирушив на захід, до міста під назвою Стольцворк. У вампірському середовищі ходили чутки про те, що в цих краях якісь дивні речі траплялись зі звичайними вампірами. Вони зникали, а потім їхні тіла знаходили ніби вивареними у невідомій кислоті. Ходили чутки про жахливого маніяка, але Кольт насамперед подумав про доктора.

- Жахливий божевільний псих нищить нас! - прошипів горбатий старий, що сидів на гнилому пні.

- Ти навіть не вампір, - сказав Кольт. - Людей начебто не чіпає цей псих.

- Як ти дізнався, що я не ваш? - примружився дід. - Я десять років майстерно приховував свою особистість.

Кольт покрутив головою.

– Вампіри не старіють. Усі просто над тобою приколюються.

- Отже, той маніяк не вб'є мене? - сумно спитав старий. - Блін, а я так сподівався героїчно померти під тортурами.

Ця балаканина виснажила Кольта. Він зустрівся з місцевим божевільним старим, тому що вампіри казали, що той багато знав і бачив. Була надія на те, що він зможе направити на правильний шлях до доктора. Хай його і вважали всі просто вбивцею.

- Скажи мені як є, - підняв брову Кольт. - Ти знаєш, де мені шукати цього вбивцю? Мені повідомили, що тобі щось відомо.

- Мені справді щось відомо. Тільки я не знаю що.

Марно. Кольт розчаровано видихнув. Від цього діда ніякої користі.

- А, постривай, я згадав, - сказав старий. - Ходять плітки, що біля нашого озера Степове часто ночами бачать дивний силует. Самотня людина бродить там ночами і всі вампіри, які намагалися нею поживитися, пропадали безвісти.

- Що ж, це вже краще, - усміхнувся Кольт. - Від тебе є користь.

Перша суттєва зачіпка. Тепер залишилося тільки вирушити до цього озера і зустрітися з доктором. Якщо це звичайно дійсно він. Насправді Кольт не вірив, що той вбиває вампірів, адже більшість знайдених тіл складно було впізнати через ту саму жахливу виварку. Швидше за все то були звичайні люди, а всі історії лише міські страшилки. Навіщо такому миролюбному доктору треба чіпати своїх умовно "родичів"? А ще було б дуже прикро, якщо насправді там реально виявився вбивця, у якого просто поїхав дах.

Кольт сховався за старим розбитим човном, коли сонце провалилось за лінію горизонту. Його вампірські очі дуже добре бачили у темряві за рахунок більшої пластичності зіниць та зворотного розвороту колбочкових фоторецепторів, для сильнішого захоплення світла.

- Де ж ти там лазиш? - прошепотів Кольт.

Чоловіка не було видно. І запах його не відчувався. Може, він якось з'ясував, що його шукають? Злякати такого важливого персонажа було б серйозним провалом. Кольт намагався не думати про це, сподіваючись, що зустріч все ж таки відбудеться. Що я можу тут додати? Його сподівання були почуті.

- Не думав, що саме ти будеш тут, - сказав доктор Кардіометріні, вставши над Кольтом, що лежав серед піску.

– Що? Як ви мене виявили?

Доктор підібрався зовсім непомітно.

- Запах. Вампіру від вампіра практично неможливо втекти. Це я знаю на своєму досвіді.

- Але чому тоді я вас не внюхав?

Ганс усміхнувся і подав руку Кольту, щоб той підвівся. Навколо було хмарно і зовсім темно, їх двох не могла побачити жодна людина, а ось вони один одного бачили чудово.

- Я трохи поекспериментував зі своїм тілом. Шкода тільки, око поки повернути так і не вдалося.

Він пройшовся рукою по чорній пов'язці, що перекривала майже половину голови.

- Я так розумію, що ви відвідуєте це озеро не просто так, - сказав Кольт, подивившись на водну гладь.

– Саме так. Місцеві жителі мають звичай спалювати тіла хворих тварин, а весь прах висипати в це озеро. Місцева вода дуже насичена лугом. Я приходжу набирати каністру для своїх експериментів.

Потрібно було уточнити ще один важливий момент. Тремтяче питання буквально кружляло в повітрі.

- Виявлені тіла – це ваших рук справа? - примружився Кольт.

- Ох, - зітхнув доктор, - так, мені довелося викрасти кількох фермерів. То був дуже ризиковий крок. Я здогадувався, що рано чи пізно здійметься галас. Поодинці працювати надто важко.

- Тоді я допомагатиму вам, - сказав Кольт. - Я втомився від своєї хворої родини, тож прийшов до вас, щоб змінити своє життя.

Ганс усміхнувся, дивлячись на Кольта. Йому сподобався цей палкий ентузіазм хлопця.

- Ну що ж... тоді на нас чекають великі справи.

Доктор був радий раптовому здобуттю помічника, адже його шлях місяцями був супроводжений постійним затворництвом. Ганс ховався від усіх. Після втечі від Алукарда його ні на мить не залишала жахлива параноя.

Раз на кілька місяців він знаходив притулок у новому місті, але щойно зустрічався з місцевими вампірами, то відразу ж тікав, ретельно замітаючи свої сліди. За півроку його прагматичний розум конкретно прогнувся від нескінченного стресу, що і підштовхнуло доктора в безодню тоді ще зароджуваного божевілля.

Саме тоді він почав ставити експерименти на собі. Жити з одним оком було нестерпно, тому його заразила неадекватна ідея повернути його за допомогою мутацій. Все це було марно. Результатами експериментів ставали лише моторошні та дуже болючі отруєння.

Якось він навіть впав у кому на дві доби. Тоді його тіло й перестало виробляти вампірський феромон. З того часу Ганс вирішив зав'язати з дослідами над собою і почав відловлювати слабких та дурних вампірів, перетворюючи їх на піддослідних щурів. Ніхто з них не виживав. Тож, певною мірою, чутки виявилися правдивими. Доктор Ганс Кардіометріні – психопат-вбивця. У всякому разі, став ним. Щоправда, Кольт про це поки що навіть не підозрював. Ну вірніше спочатку підозрював, але чарівність доктора змогла тимчасово розвіяти ці підозри.

Каністра поринула у воду. Холодна, майже крижана рідина, шарудячи, вливалася всередину.