Глава 54: Діти Дракули. Частина 3

Звістки про результати тесту дуже по-різному сприйнялись дітьми. Деяких, очевидно, дуже пригнічувало власне становище. Аналіз стійкості показав слабкість і з цим нічого не зробиш.

Алеса в гніві залізла на стару високу сосну і самотньо плакала там, розчарувавшись у собі. Вона все своє коротке життя мріяла отримати повагу батька, а за підсумком виявилося, що сама природа розпорядилася їй бути невдахою.

- Гей, ти там як? - почувся голос сестри.

Лара стояла внизу і виглядала в темряві Алесу. На жаль, зір їй дістався людський. Жодного нічного бачення в комплекті до вампірського тіла не йшло.

- Навіть не думай підніматися сюди! Інакше я зламаю тобі руки.

Алеса була зла, бо не хотіла, щоб хтось бачив її слабкість. Бачив її сльози.

- Ех, ти як завжди, - сказала Лара і почала підніматися до неї на дерево.

– Я попередила. Тільки спробуй.

Спробувала. І зробила. Лара вилізла на сусідню гілку і сіла поряд. Алеса нічого їй не вдіяла. Це ще більше її засмутило. Вона навіть не могла стримати своє слово.

- Чому я не можу зламати тобі руки? - плакала Алеса. - Я така нікчемна!

- Ні, - добродушно сказала Лара. - Просто ти мене любиш, тому й не завдаєш шкоди. Я тебе також люблю. Ми - сестри і нам треба берегти одне одного.

- Навіщо тобі берегти мене? Я чула, що навіть твій результат вищий за мій.

Лара погладила її по плечу. Вона щиро хотіла підтримати свою емоційно вразливу сестру. Алеса прикрила обличчя долонями та опустила голову.

- Мені все одно на ці результати, - сказала Лара. - Я й так не цікавлюся вашими цими вампірськими дурницями.

- А що мені тоді робити? Мені ж не все одно.

Лара притягнула сестру до грудей і міцно обійняла. Алеса відчула сильне тепло від неї. Її напівлюдський кровотік значно сильніше розігрівав тіло, ніж у звичайних вампірів.

- Алесо, я завжди готова тобі допомогти, - сказала Лара. - Просто звернися до мене і я обов'язково прийду.

- Добре, - тихо прошепотіла сестра і міцніше пригорнулася до Лари.

А ось найстаршому сину, Марвіну, було куди радісніше. Він, із захопленням на обличчі, вибіг в сад на задньому дворі, та почав крушити дерева кулаками. Грушеві стовбури падали один за одним під силою його кулаків.

- Гей, синку, що ти робиш?! - вискочила з дому мати.

Таріна була різко обурена такою поведінкою сина. Їй і так доводилось нянчити п'ятьох дітей, тому витівки будь-кого з них доводили її до палкого роздратування.

- Татовий тест показав, що я найкращий! Так і є! Я завжди знав про це!

- Навіщо ти тоді ламаєш мої дерева, дурню?

- Е-е... та просто так. Невже тобі не по барабану?

Мати схрестила руки і осудливо подивилася на Марвіна. Йому навіть стало якось ніяково від цього важкого погляду. Може навіть соромно.

- Я посадила їх чотирнадцять років тому, щойно завагітніла тобою. Не для того щоб ти їх потім просто всі переламав!

- Ой... пробач, мам. Я... випадково.

Марвін раптово заплакав і почав битися головою об землю. Бруд клаптями злетів у повітря. Темперамент у нього дуже мінливий. Цим він був схожий на Алесу. В якомусь сенсі, вони навіть не усвідомлювали, наскільки схожі.

- Я все зіпсував! – кричав він. - Я все зіпсував!

Мати схопила його за комір і потягла до хати. Їй не звикати до такої поведінки сина. Роки йшли, а він все ще був дуже імпульсивним. Як я й казав, схожий на Алесу, але його психи набагато травматичніші. Здебільшого, для самого себе. В майбутньому це його й згубило, якщо ви пам'ятаєте.

- Сподіваюся, ти колись подорослішаєш. Рано чи пізно, ти так і до самогубства себе доведеш.

Ох не дарма вона тоді це ляпнула. Явно про щось здогадувалася.

А ось товстун Дарло відверто байдуже відреагував на весь цей галас. Пішов у ліс полювати на якусь тварину. До найближчого поселення людей було далеко, тому довелося задовольнятися тим, що є.

- Ну, звірі, виходьте по одному, - розвів він руки в сторони.

Дарло покрутив головою, роздивляючись обстановку. У кущах неподалік щось ворушилось. Треба було перевірити. Дарло підняв із землі камінь і кинув у бік шуму з усієї сили. Пролунав дзвінкий свист.

Камінь, десять сантиметрів у діаметрі, на величезній швидкості прорізав чагарник. Усередині ховався великий бурий ведмідь. Такої каверзи він не чекав. Камінь розірвав йому плече.

Звір різко оскаженів, вискочив з кущів і, кульгаючи, кинувся на Дарло.

- Оце мені вже подобається, - посміхнувся товстий хлопчик.

Незважаючи на серйозну перевагу у вазі, бідний ведмідь був розірваний надвоє. Дарло нахилився над його судинами і почав жадібно поглинати тваринну кров. Оце нормально. Це те, що потрібно, а не оті ваші розбірки за спадок.

Жили вони з Кольтом в одній кімнаті. Тіснились, але тримались мирно, без сварок. Після повернення додому, Дарло зустрів старшого брата, той сидів на своєму ліжку з трубкою у вені. Темна рідина наповнювала непрозорий мішечок.

- Братухо, що вони з тобою учудили? — спитав Дарло, стрибаючи на своє міцне сталеве ліжко. Воно витримало.

- Доктор Кардіометріні попросив мене здати півлітра своєї крові. Сказав, що вона дуже незвична.

На руці Кольта виднілось ще п'ять неакуратних отворів. Видно хлопчик витратив кілька невдалих спроб влучити у вену. Дарло посміхнувся.

– А як батько на це відреагував? Він думав, що ти безнадійний, а воно он як виявилося.

Брат зітхнув.

- Він і зараз так думає. Це докторові я раптом став цікавий. Не знаю, як на мене, все це повна нісенітниця. Яка різниця, що в мене крові?

Двері в кімнату відчинилися. Доктор зайшов усередину і взявся за руку Кольта, щоб від'єднати катетер. Скляна пляшка якраз наповнилася. Вправні руки щільно перекрили мішечок, щоб не порушувати герметичність.

- Добре, Кольте, - сказав він. - Думаю, ми разом зможемо зробити багато відкриттів.

- Мені не цікаві відкриття.