Глава 39: На виду. Частина 1

Проблема, що утворилася з цим мисливцем, в першу чергу, серйозно зачепить побут наших добре знайомих вампірів. Та й не знайомих теж. Загалом усіх, хто пив кров у Канігсбурзі.

Смерть двох на стадіоні не залишилася непоміченою. Містер Грім не став прибирати тіла, тож їх швидко знайшли інші вампіри. Він зробив це спеціально. Для того, щоб голосно заявити про себе та свої безкомпромісні наміри. План спрацював.

Кірвенту довелося організувати збори всіх вампірів, щоб обговорити проблему, яка так зухвало насувавалась. Місце зустрічі - старе підземне паркування, перебудоване під зал зборів.

- Отже, - почав він, - не минуло й року, як до нас знову завітали ці чортові покидьки. Я розумію ваше обурення, я сам шокований, якщо чесно.

- Ти ж казав, що тобі вдалося домовитися з ними, - зауважила Клара.

Вона сиділа в перших рядах і перебирала пальцями срібний ланцюжок.

- Так і є, але... блін, здається на це не варто було покладатися. У будь-якому випадку, тепер наше завдання - знайти і якнайшвидше розібратися з цим негідником.

Кірвент покликав Лассарда. Той встав поруч з папкою в руках. Тримав наспіх зроблене досьє.

- Лассарде, що в нас є?

- Зовнішність: чорний плащ, шкіряна куртка та протигаз. Він ходить так майже скрізь. А ще тягає із собою маленького хлопчика. Мабуть, наші припущення виправдалися. Вампірів легко можуть виявляти людські діти. І мисливці тепер активно користуються цим.

Клара переклала ногу на ногу. У її голові дозріло трохи зухвале, але досить ефективне рішення.

- Вб'ємо хлопчика, - сказала вона. - Це виграє час, мисливець не зможе нас виявляти.

Кірвент задумливо потер лоба. Його більше хвилював ризик такої вилазки, аніж смерть дитини. Той, кому не пощастило б взятись за вбивство хлопчика, мав усі шанси померти сам.

- Так, це... непоганий крок, для початку, - погодився Кірвнет. - Це виграє нам час, щоб з'ясувати справжнє ім'я цього виродка. Але хто з вас ризикне впритул підібратися до мисливця, щоб забруднити трохи руки?

Зал мовчав. Хтось перебував у роздумах, хтось боявся. Але, на щастя, таких була меншість. Більша частина цих вампірів надто молоді і ніколи раніше не стикалися з мисливцями в живу. І ця більшість уже збирала в голові план майбутньої бійки. У їхніх буйних уявах дозріли азарт і потяг до крові.

Дванадцять вампірів підняли руки, показуючи свою згоду на вилазку. Кірвент усміхнувся.

- Чудово. Але піде лише один. Не можна видавати себе такій великій групі.

А поки вони продовжували свою нараду, ми перенесемося до Герберта. Після новорічного святкування він конкретно захворів. Його рідкісний біль у голові перестав бути рідкісним. Тепер запаморочення та мігрень переслідували Герберта щодня.

Тяжко дихаючи, він ліг на диван. Трохи тремтяча рука підняла з підлоги пляшку. Герберт відпив борсучої крові і йому одразу полегшало. Його погляд трохи підбадьорився.

- Ти як, друже? - запитав Істран.

Він сів поряд на килим і склав під себе ноги.

- Таке собі, - сказав Герберт. - І найпаскудніше, що я не можу показатись жодному лікареві. Хрін знає, що робити.

- Слухай, - потер долоні Істран, - я розумію, тобі це може не сподобається. Але...

Він трохи запнувся, перш ніж сказати.

- Говори вже.

- Але ти міг би зв'язатися із тими вампірами. Як там його звати, того чувака? Кірвент?

Герберт зітхнув. Йому не подобалось, коли заходила розмова про цих хлопців.

- Вони ж якось лікують один одного, - продовжив Істран. - Ви начебто особливо не ворогуєте зараз. Сходи до них, так буде краще.

- Я не знаю... Напевно, ти маєш рацію. Хоча, так не хочеться... навіть дивитися на цих ідіотів.

Він підвівся і попрямував у ванну. Дивлячись у дзеркало, Герберт замислився, чому його відображає? Начебто вампіри не мають відображення. Чи це просто якась байка? Він не міг пригадати своє минуле. Не міг відповісти собі на багато питань щодо своєї анатомії та походження.

Вдивляючись у дзеркало, Герберт помітив, як тоненька нитка крові побігла з його носа. У голові знову починали звужуватися лещата. Далі це терпіти неможливо. Герберт насупив брови і вирішив, що зустрінеться із Кірвентом.

- Подай мій халат, Істране. Я вийду на прогулянку до своїх "родичів".

Та то він сильно розігнався. Не все так гладко. Відверто кажучи, Герберт гадки не мав, де шукати цих хлопців. Він почав просто роз'їжджати містом на велосипеді, сподіваючись зустріти хоч одного вампіра.

Перехожі косо поглядали на старого, який крутив головою на всі боки ніби божевільний. Вони не розуміли, що він лише займався пошуком, а не старався зламати собі шию.

Раптом його погляд зачепився за підозрілого хлопця у спортивках. Це точно вампір. Лиса голова яскраво виблискувала на сонці. Він теж був збуджений і, здавалося, когось переслідував.

Герберт повернув кермо і рушив за ним. Хлопець зайшов у провулок і спустився сходами ближче до набережної. Герберт їхав услід, поки той не опинився під мостом. Лисий присів за ящиком, обережно визираючи. За кимось спостерігав.

- Кого шукаємо? - спитав Герберт.

Хлопець злякано смикнувся, але не видав жодного звуку.

- Зараза, діду, якого хріна?! Стривай... ти що, вампір?

- Так, і мені потрібна твоя допомога.

Хлопець покрутив головою.

- Мені ніколи, я дуже зайнятий.

- Ти на полюванні?

– Не зовсім.

Він обережно підняв голову і тицьнув пальцем уперед, вказуючи на огрядного здорованя з маленьким хлопчиком. Так, це був Містер Грім. А цей вампір прийшов, щоб розправитися із Занторієм.

- Мисливець? - примружився Герберт.

– Ага. Я прийшов, щоб убити хлопчика. Сволота шукає вампірів, використовуючи його.

- Це якось жорстко. Дітей не можна просто так вбивати.

Вампір обурено глянув на Герберта.

- А ти точно один із нас?

- Не засуджуй мене. На старості років я став надто сентиментальним.