Глава 36: Новий рік

Кошеня Пиріжок трохи підросло, за останній час. Тепер це повноцінний кіт-підліток. Не такий безпорадний, як раніше, але й не настільки потужний, щоб рвати ворогів на шматки. Цей обов'язок цілком і повністю покладався на Герберта.

Він, між іншим, погано виспався після важкої зміни. Навіть потужному вампіру, разом із групою перекачаних вантажників, які практикували східні духовні практики, не вдалося легко розвантажити потяг із двадцяти п'яти вагонів. Усі вони повністю були заповнені мішками з цементом.

- Ех, як я тобі заздрю, - сказав Герберт, протираючи залиплі очі.

Спина нила. Схоже, хребці знову змістилися. Ненадовго їх вистачило.

- Хоча... було б тобі стільки ж років, як і мені... ти був би мертвий. Отже, все не так уже й погано.

Пиріжок застрибнув йому на коліна і почав муркотіти. Герберт обережно погладив кота, думаючи про те, наскільки безнадійне і безглузде його вампірське життя.

Так і є, його здолала раптова хвиля екзистенційної кризи. Раніше йому здавалося, що важка робота може відволікти від цієї страшної прірви, але, на жаль, це виявилося не так. Лише всі ці останні криваві розбірки з іншими вампірами та розслідування трохи підбадьорили його та подарували смак до життя. Але навіть цей яскравий стимул уже зник.

Останнім часом життя стало занадто спокійним. Не відбувалось жодних яскравих подій. Жодних пригод. Все знову починало перетворюватися на рутину. Плюс, до цього зверху навалилися ще й головні болі, які періодично лише підливали топливо в цей вогонь зневіри і навіть якогось невизначеного розпачу.

З сусідньої кімнати почувся галас. Здається, Істран щось робив на кухні. Герберт йому трохи заздрив, останнім часом. У хлопця все складалось як треба. Він вибрався із забуття, знайшов роботу, його життя йшло як слід. Невже для Герберта вже занадто пізно щось змінити? Навіть не так. Це питання має звучати інакше. Невже для Герберта пізно зробити хоч щось, перш ніж він помре? Чи є ще шанс залишити спадщину?

- О, ти вже прокинувся? - спитав Істран, проходячи мимо його кімнати.

Він активно кудись збирався.

- Що ти робиш? - насупився Герберт.

- Ти що, забув який сьогодні день? Тридцять перше грудня. Сьогодні Єва вдома буде новорічна вечірка.

Так. Він забув. Пам'ять зовсім паршива стала.

- Ох, Істране... радий, що ти нагадав, - Герберт зняв із себе кота, а потім самого себе з крісла. - Фух, треба прокидатися. Так діло не піде.

Але діло пішла. За пів години, Герберт успішно помився, поголився(цього разу нормально), попив крові з холодильника і загалом привів себе в порядок. Він дуже хотів піти на цю вечірку, сподіваючись, що живе спілкування зможе морально поставити його на ноги.

Єва Карт, у свою чергу, вирішила організувати цей захід, сподіваючись, що зможе підняти настрій Андрію, з яким вона все ще не в ладах. Ну і, звичайно, щоб повернути відчуття контролю над ситуацією. Це її вечірка, і вона відчувала себе в ній головною. Це найважливіше.

Поки мати готувала вечерю та накривала стіл, Андрій сидів у своїй кімнаті та грав в онлайн ігри. Якийсь популярний шутер, це значення не має. Андрію просто хотілося поменше взаємодіяти з матір'ю. Трохи капосний хлопчина, не засуджуйте його.

- Гей, ти якийсь кислий сьогодні, - сказав його "тіммейт" через голосовий чат.

- Моя дивакувата мати знову збирається влаштувати свято, щоб догодити мені.

- Так це ж ніби добре, ні?

Андрій хмикнув.

- Я ж тобі розповідав, що вона довела мого батька до самогубства. А ще вона нещодавно покалічила грабіжника без потреби. Я гадаю, у неї якісь проблеми.

- Чоловіка їй треба.

- Я не знаю... Я думаю, спочатку, їй треба хоча б почати спілкуватися з іншими як справжня людина. А не намагатись догодити всім поспіль, щоб відчувати свою владу. Іноді мені здається, що вона робот. Хоча, всі навколо начебто цього не помічають.

Пролунав дзвінок у двері. Видно, прийшли гості. На годиннику було вже 17:42. Рано, але комусь явно не сиділося вдома.

- Синку, відчини двері, - крикнула з кухні Єва. - Це мабуть, дядько Наскіс прийшов.

Андрій закрив матч та відходійшов від комп'ютера.

- Гаразд, потім поспілкуємось, - попрощався він із інтернет-другом.

За дверима справді стояв Наскіс. Він прийшов першим. Насправді, просто не розрахував час. У зубах стирчала сигарета, а очі закривались чорними окулярами. Все, щоб сховати величезні темні кола.

- Привіт, Андрюхо. Я не спізнився?

- Хах, та ще й нікого немає, - відповідв Андрій.

- Гаразд, значить можна було ще кілька годин поспати.

- Від тебе перегаром тхне.

Наскіс загасив цигарку і кинув у урну.

- У мене свято ще вчора розпочалося. Трохи перестарався.

Так і було. Весь свій внутрішній запал він уже витратив, тому зараз хотів продовжувати святкування... не так вже й сильно.

Наскіс зайшов на кухню, його одразу ж збентежило, що весь посуд та страви складуються на столі.

- Єво, так справа не піде. Давай, хоч раз зробимо так, як я люблю. Я гарантую, вам сподобається.

- Дай вгадаю, - обернулась вона, - ти хочеш розкласти все на підлозі?

- Яка ти в мене прониклива? Звісно.

Єва покрутила головою.

- Ні за що! Це негігієнічно і надто якось по-дитячому.

- У мене в домі бездоганна чистота. У тебе, я сподіваюся, теж, – оглянувся Наскіс, хапаючись за тарілки. - Якщо все гаразд, то чого переживати? Зате спробуєш щось новеньке.

Андрій виріштв допомогти йому. Разом вони планомірно стягували весь посуд на скатертину, розстелену на підлозі.

- Ну, і що це таке? – схрестила руки Єва.

- Мені подобається, - усміхнувся Андрій.

Наскіс поплескав його по плечу.

- Ось, бачиш, малий все розуміє.

У гості також було запрошено й Олену Брауз. Останнім часом, графік її роботи став надмірно щільним, так що можливість вибратися із моторошної рутини хоч на кілька годин - це вже подарунок.