Глава 24: Ось ти й попався

Хоч би як Герберт не намагався уникнути правосуддя, нічого в нього не вийшло. Істрана пов'язали федерали, а потім подзвонили і йому.

- Пане Аристархус, це федеральний агент Леонард Голівуд, нам потрібно терміново поговорити з вами. Ваш друг зараз перебуває у нас під ув'язненням. Назвіть своє місце розташування, ми за вами виїдемо.

Ці слова пролунали як грім серед ясного неба. Як блискавка, що пробивала самотню вербу серед голого поля. Що сталося? Як вони на нього вийшли? І взагалі, що їм відомо? Герберт спробував утішити себе, що може це було просто якесь непорозуміння. Може ті хлопці помилково вирішили, що причиною вибуху був Істран.

- Ем... добре, я готовий з вами зустрітися.

До кімнати зазирнула Олена.

- Щось сталося? - спитала вона.

- Так, - відповів Герберт. - Щось сталося.

У його голосі пролунала ледве помітна нота розпачу. Олена одразу її зчитала. Все-таки, вона психотерапевтка і дуже емпатична людина.

- Тебе хочуть ув'язнити? - підійшла вона ближче.

- О, ні. Я сподіваюся, що ні. Просто Істран попався. Я не знаю чому, і не знаю, що він може їм наплести.

- Гаразд... А то я вже подумала, що ти попався.

Герберт обурено глянув на неї.

- Тобі досі не йметься? Я думав, ми порозумілися. А ти все ще хочеш закинути мене за ґрати.

- Ні, вибач, - зітхнула Олена, - я просто не знаю, чого від тебе чекати. Я ніколи раніше не стикалася з такими, як ти.

Герберт опустив носа. Не варто гаяти час, потрібно якнайшвидше зустрітися з федералами. Раптом вдасться якось вирулити цю ситуацію. Найголовніше, щоб ніхто не впізнав справжню особу Герберта.

Через деякий час він вже сидів у кабінеті для допитів.

Агент Леонард Голівуд жбурнув на стіл фотографії шлангу. Я міг би тут вставити сальний жарт про дітородний орган, але не робитиму цього.

– Що це? - роздивлявся знімки Герберт, сидячи за столом.

– Це у вашій квартирі валялося. Я думаю, ви вже здогадуєтеся, до чого ми йдемо.

Здогадувався. Сильно здогадувався.

- Я... навіть не знаю, що вам сказати. Я збентежений.

- Ми теж, - додав Леонард. - Звичайно, справа про вбивство електриків вже закрита, і ми не маємо до неї жодного відношення, але такі докази ігнорувати не можна.

- Ага... на старості я зовсім втратив пильність. Хрін знає, як ця річ потрапила до мене в квартиру.

Леонард поправив краватку і попрямував у бік дверей. Повертаючи ручку, він сказав:

- Нехай краще з вами обговорять це ті, хто у темі.

У кімнату зайшли Єва Карт та Наскіс Пласкіс. Герберт зрозумів, що їм тепер також відомо про шланг у федералів. Оце облом, звісно.

- Мені шкода, що довелося висмикнути тебе з твоїх справ, Герберте, - сказала Єва, - але це справді важливо.

- Так, - погодився Наскіс. - Діду, якщо цей наркоша Істран залякує тебе - просто скажи нам. Ми швидко вирішимо цю проблему. Я одразу зрозумів, що з цим хлопцем щось не так.

- Просто розкажи нам усе, що знаєш, - доповнила Єва. – І ми допоможемо тобі. Істран тебе не чіпатиме. Він зараз затриманий.

Вау, вони справді вважали Істрана небезпечним. Десь усередині Герберт відчув порив до сміху, від цієї ситуації. Дуже забавно, що по-справжньому небезпечна людина навіть не викликала жодних підозр. Старому це тільки на руку. Хоча, з іншого боку, все-таки шкода, що могутній вампір примудрявся викликати лише жалість у свій бік. Це, по-своєму, принизливо.

Герберт ляснув себе долонею по лобі.

- Господи, не смішіть мене. Істран мирний. Він взагалі не в темі. Швидше за все той, хто сховав той клятий шланг, помер під час вибуху квартири.

А от зараз до нього дійшло, що так можна спритно вирулити ситуацію на свою користь. Можна все скинути на Блоу Джоба.

- А що як ті хлопці на танку якраз підчищали сліди і вбили його?

- А навіщо це робити так помпезно? - резонно зауважив Наскіс. - Можна було просто підловити за рогом з ножем у руках. Танк – це надто ризиковано.

- Показова страта, - похмуро сказав Герберт.

Детективи розсміялися, схопившись за животи. Він не зрозумів, що в цих словах було для них кумедне. В його голові все звучало грізно і суворо.

- Ти переглянув надто багато фільмів, Гербе, - сказала Єва. - Хоча цю версію скидати з рахунків не варто.

- Так, - кивнув Наскіс, - раптом ці недоумки теж люблять подивитися трешове кінце вечорами.

У сусідній кімнаті допитували Істрана. Тяжкий кулак врізався йому в щоку. З розбитої губи хлюпнула кров. Другий удар прилетів з іншого боку. Голову відкинуло назад. Він був уже весь у синцях.

- Зізнавайся, паскудо, на кого ти працюєш?! - сердився агент. - Твій дружок уже зливає тебе прямо за цією стінкою.

- Досить мене бити! Я нічого не зробив.

- Я не впевнений у цьому. Тому б'ю тебе авансом.

Авжеж, влип хлопчина конкретно. Але, як не дивно, він все одно був радий. Як же добре, що наш товариш не взяв із собою у парк пістолет. Отоді б бідолаха отримав ще жорсткіше по обличчю. І викрутитись точно б не вийшло.

- Гей, ви там хоч би мою біографію погортали! - обурився Істран. - Я, між іншим, завжди був зразковим громадянином.

- Якщо не брати до уваги вживання героїну і дезоморфіну.

- Зразковим громадянином з нюансами. Ну, блін, я не злочинець! Більше того, я зав'язав із речовинами.

Агент зітхнув і сів у крісло. Він уже втомився півтори години бити скрученого хлопця, який навіть здачі дати не міг. Якось це все негарно. Та й реально, він зовсім не виглядав як злочинець.

До кабінету заглянув Леонард Голівуд.

- Гей, друже, детективи дещо з'ясували. Кидай цього коня, у нас з'явилася нова версія.

Завдяки Герберту, їм разом з Істраном, вдалося відвести від себе підозри. Ті довбані електрики померли вже давно, але навіть із могили не давали спокою своєму справжньому вбивці. Хоча, він сам у цьому винен, тут ні дати, ні взяти.