Глава 22: Приховані загрози

Отже, ми вже підходимо до того моменту, де більшість розсипаних деталей зібралися навколо Герберта. Одна випадкова слабкість, у вигляді вбивства електриків, запустила великий ланцюг подій. Ланцюг, який збирався закувати його у своїх холодних сталевих обіймах.

Детектив Наскіс Пласкіс зібрав усі докази у справі вбивці електриків, включаючи свідчення ув'язненого злочинця. Він розклав їх на підлозі свого кабінету і сподівався знайти якусь зачіпку, або приховане протиріччя, яке допомогло б просунути його версію. Ну або хоча б відкрило дорогу для нових ідей.

- Маю підозри, - міркував він уголос, - що постріл танка в будинок Герберта, у цьому якось замішаний.

Він подивився на знімок з камер спостереження, на якому, ймовірно, відображений Блоу Джоб, що виглядав з башти танку. Знову все розмите і в дуже поганій якості.

- Коли вже ці срані камери почнуть знімати у full HD, хоча б?

Наскіс вважав, що танкова атака та вбивство електриків якось замішані між собою. Як мінімум, цей похмурий Блоу Джоб міг явно їх об'єднувати.

- От би на тебе вийти... клоун. Де ж ти ховаєшся?

Уся ця детективна робота втомила його. Він сів у крісло і відкинувся на спинці. Так-то він не дуже хороший детектив, сам по собі. Єва часто виявлялась кращою, але вона чомусь зовсім не хотіла займатися цією справою. Наскіса це пригнічувало, адже самотужки він не настільки ефективний.

Попрацювавши зовсім трохи, вже примудрився втомитися. Захотілося йому дещо попрокрастинувати. Наскіс вийшов у місцеву курилку, щоб розвіятись у сигаретному диму.

Там якраз стояв один із агентів, які розслідували вибух у квартирі Герберта. Він був його добрим давнім знайомим.

- О, Наскісе, привіт, - усміхнувся той, простягаючи руку. - Давно не бачились.

- Звичайно, Леонарде, після того, як ти покинув нашу ділянку заради високої зарплати у федеральному бюро, ми й перестали бачитися. На мою думку, тут все очевидно.

- Та годітобі, не приколюйся. Я просто завжди був кращим детективом, ніж ти.

Наскіс засмучено зітхнув.

- Ну... що є, то є.

- Та не хвилюйся ти. Не всім же в цьому світі бути найкращими.

Леонард дружньо поплескав його по плечу. Це була ніби підтримка, але Наскіс сприйняв її як знущання і роздратовано хмикнув.

- Гаразд, не будемо про це, - сказав Наскіс. – Як там ваше розслідування?

- О, до речі, я хотів з тобою його обговорити.

- Потрібна професійна порада?

Леонард засміявся.

- Ну ні, від твоїх порад я утримаюсь. Не хочу втратити роботу. Справа не в цьому. Ти ж знайомий із тим мужиком, якому підірвали будинок?

- Так, трохи спілкувався.

Леонард розкрив папку і показав фотографію напівобгорілого шланга, знайденого в будинку Герберта.

- Це ми знайшли у його квартирі.

Наскіс уважно придивився. Перед його очима виявився суперважливий доказ. Те, що постійно залишалося за кадром. Це саме та деталь, яка могла пролити більше світла на його розслідування.

- Як гадаєш, - вирішив запитати Леонард, - господар будинку міг якось бути причетний до вбивства електриків?

- Ну, навряд, - сказав Наскіс, - у його віці не до злочинів. Мені здається, він старший за нас двох разом узятих. Скоріше тут можуть бути якось замішані його мешканці.

Леонард задумливо кивнув головою.

– А, так. У нашій доповіді є інформація про це. У цій квартирі був справжній притон. Купа наркоманів.

- Як я зрозумів, старий так компенсував свою самотність. Знаєш, різне лайно в житті трапляється, я не хочу його звинувачувати у цьому. Хоч він мені й не подобається.

Зовнішність Герберта грала йому на руку. Ніхто навіть не підозрював його у темних справах. Хоча ми-то знаємо всю правду, чи не так? Хехе.

- Правда... від цих наркоманів залишилось саме вугілля, - сказав Леонард. – Допитати ми їх не зможемо.

- Так один ще залишився живим. Істран його начебто звуть. Він якраз зараз живе з господарем.

- Блін, а ти маєш рацію. Треба його захапати. Він повинен щось знати!

Так агенти й вийшли на Істрана. Все завдяки Наскісу. Але поки вони займались своїми справами, у голові Наскіса почав збиратися пазл. Якщо вбивця сховав доказ прямо в будинку Герберта, значить, він міг бути з ним знайомий. Ну, такий собі логічний ланцюжок, але інший не склався.

Наскіс швидко набрав Єву.

- Слухай, привіт, ти не зайнята?

- Зайнята, - відповіла вона. - Ти ж знаєш, що я взяла відгул, щоби провести час із сином.

- Тут просто така справа... здається, Герберт може бути якось пов'язаний із убивством електриків.

Єва обурилася.

- Боже, як ти до цього взагалі прийшов?

- Ну, не буквально пов'язаний. Просто у його квартирі знайшли шланг електриків, яким їх і знекровили. У його будинку жила купа наркоманів, ось я й вирішив, що хтось із угруповання Блоу Джоба міг там бути. Може не на постійній основі, але рано чи пізно, він міг там з'явитися.

Єва перестала обурюватись. Його докази здалися їй розумними. Тепер його версія виглядала їй життєздатною.

- Гаразд, я зрозуміла. У цьому справді є сенс.

- Дай мені номер Герберта, - сказав Наскіс. – Я хочу з ним це обговорити.

- Добре, звісно. Більше того, я зараз сама до тебе приїду.

- А як же Андрій?

- Розберемося, не хвилюйся.

Єва поклала слухавку. У цей момент вона катала коляску з Андрієм по парку. Вони гуляли на свіжому повітрі. Хлопець одразу зрозумів, що мати захотіла злиняти. В черговий раз вона не розуміла його вразливі підліткові почуття.

- Із чим розберемося? - сердито запитав син.

- Вибач, любий, але мені потрібно на роботу.

- Гей, ти ж не працюєш сьогодні. Ти обіцяла, що ми проведемо цей день разом.

Єва погладила його по голові, сподіваючись, що це хоч якось заспокоїть підлітка.

– Сьогодні інший випадок. Я відвезу тебе додому. Ми обов'язково погуляємо іншим разом.