Глава 20: Вони прийдуть

А чи можна справді їх зловити? Цих виродків? Гарне питання. Це серйозні хлопці, а Герберт навіть гадки не мав, де їх шукати. А битися з ними як? Навіть один вампір – це серйозний виклик для старенького Герберта. Блоу Джоба він переміг лише через вдалий збіг обставин.

Він відставив чашку кави і почухав бороду. Мисленнєвий процес намагався виявити якусь лазівку, щоб вийти на ворожу зграю.

- Про що замислився? - зайшов на кухню Істран.

Нині він поки пересувався на милицях. Товстенний гіпс на ногах перетворював їх на дві великі білі колоди.

- Про те, як розриватиму на шматки тих покидьків, що знищили наш будинок.

- Хех, це звичайно круто звучить, але я думаю, ти не в тому стані

- Ну... зізнаюсь, так і є, - погодився Герберт. - Вони мене розкатають конкретно, якщо полізу.

Істран сів за стіл, кістки хруснули. Схоже, той гіпс не так вже й добре сидів.

- От якби був хтось, хто міг би їх усіх прижучити. Хтось сильний, – припустив він.

У цей момент Герберт згадав про мисливців на вампірів. Ті люди справді дуже небезпечні. Якщо вони дізнаються про існування зграї Блоу Джоба, то від цих невдах залишиться лише мокре місце.

- Здається, настав час трохи розкритись, - усміхнувся Герберт. - Ризиковано, але спробувати варто.

Щоб привернути увагу мисливців, Герберт вирішив влаштувати невеличкий безлад у місті. Вчинити злочин, який дуже характерний саме для вампірів. Потрібно випити у когось кров і залишити докази.

Самотня дівчина йшла, озираючись, по вулиці. Напружені страхом пальці стискали сумочку. Позаду наближались два лисих мордовороти. Ґвалтівники. Ця ситуація саме те, що потрібно.

- Гей, дівчинко, не хочеш здобути перелом ноги? - глузливо спитав мужик.

Вона прискорилася, намагаючись ігнорувати ці слова.

– А перелом руки? - заговорив другий.

Сильна паніка її тіло. Позбутися від них самотужки було неможливо. Покидьки налаштовані серйозно. Їхні примітивні дикі жарти не припинялись.

– Не бійся нас. Ми охоронці. Якраз захищатимемо тебе від переломів рук і ніг.

- Так, тільки не безкоштовно. За захист треба платити, - від них лунав сміх.

Раптом один із мужиків відчув біль. Різкий удар по спині. Ґвалтівник опустив голову і зрозумів, що його розрубали навпіл. Ноги відвалилися від тулуба. Спустошене обличчя прилипло до бетону грубим падінням.

За його спиною стояв Герберт, замотавши голову в рване простирадло, щоб приховати обличчя. Ці злочинці були для нього як те кошеня для бродячих собак.

– Я вампір! Робитиму вампірські речі!

Він підняв убитого хлопця над головою і почав трясти його, виливаючи кров собі до рота. Другий ґвалтівник сторопів від такої дії і машинально вихопив ніж. Лезо тряслось в затиснутій намертво руці.

- Відпусти його, мудаче!

Він ударив Герберта в живіт, але клинок ножа дзвінко тріснув, наче зіткнувшись із каменем. Уламки леза посипались на тротуар.

- Тепер твоя черга! - загарчав Герберт.

Його потужні руки обхопили голову ґвалтівника. Череп луснув як повітряна кулька, забризкавши кров'ю Герберта. Як бачете, сили в нього ще було достатньо. Тим паче, з людьми битися набагато легше, ніж з іншими вампірами.

- Тепер моя черга? - перелякано спитала дівчина.

- Ні, мені просто треба показати, що я вампір. Для цього довелося випатрати цих двох придурків.

Не встиг він моргнути, як їдкий спрей полетів йому в очі прямо з перцевого балончика. Дівчина цілилася влучно. Біль він, звичайно, не відчув, але липка рідина повністю затягла поле зору. Нічого не видно.

- О ні, перестань!

Герберт підстрибнув на кілька метрів вгору, відштовхнувся ногою від ліхтарного стовпа і запустив себе на дах. Що ж, вийшло усе так сабі. Могло бути краще. Хоча в ідеалі навіть цього буде достатньо, щоб притягнути в місто мисливців на вампірів.

- Ну як воно пройшло? – поцікавився Істран, коли Герберт повернувся додому.

- У мене в голові це виглядало краще. Мужики порвалися ніби паперові, у мене аж всередині все стислося від цієї жесті. Іноді я сам себе лякаю.

Герберт нахилив голову в раковину і спробував змити кров прямо там. Струмінь води побіг по потилиці.

– Головне, щоб Олена це не помітила. А то ми ночуватимемо у мене в машині.

– Ні, головне, щоб план спрацював, – сказав Істран. - Не хотілося б, щоб все це було марно. Я вже казав, мене напружує, коли ти вкотре наважуєшся на вбивство. Якщо вже щось таке робиш, то хай від цього хоч якась користь буде.

- Ох, якщо мисливці прийдуть у місто, цим мудакам доведеться не солодко! Ох, не солодко!

Істран почухав потилицю. Він гадки не мав, чому Герберт з таким подихом розповідав про тих мисливців. Це звичайні люди? Чи ні? Хто вони? Навколо них було багато таємничої містифікації.

– А що за чуваки? Вони, типу, жорсткі? Я просто не вкурюю, через що стільки галасу.

- Як сказати... - підняв голову Герберт, - жорсткі - не те слово.

- Ніколи не подумав би, що люди можуть нарівні махатися з вампірами.

Герберт зрозумів, що його співрозмовник все-таки точно не вкурював, про кого йшлося. Не уявляв, наскільки серйозно, коли в справу втручаються мисливці на вампірів.

– Це не звичайні люди. Будь ти хоч тричі найпотужнішим вампіром, ти не зможеш їх вбити. Вони безсмертні, якщо не знаєш справжнього імені.

- Що це означає? – присів на стілець Істран.

- Це означає, що всі вони приховують свою особистість під псевдонімами. Якщо ти дізнаєшся справжнє ім'я мисливця і проговориш його вслух – для тебе він відразу стає смертним. Але до цього... боже, краще не потрапляти їм на очі. Битись марно.

Істран засміявся.

- Якась срань. Як це має працювати?

- Та хрін його знає. Я сам не в темі. Ця техніка дуже секретна. Принаймні для нас, вампірів. Або я просто забув. Блін...

Тепер поглянемо, що ж там у інших вампірів. Як сьогоднішня витівка вплинула на них.