Глава 15: Вечірка. Частина 1

Холодні, навіть крижані краплі розсипом полетіли на спину Герберта. Ранковий душ мав допомогти зібратися із почуттями. Вода стікала по торсу, огинаючи рельєф уже не до кінця заживших ран. Занадто багато насильства було останнім часом. Організм уже не той, щоб довго терпіти таке.

Герберт похрустів хребтом і з полегшенням видавив:

- Ох, ну це зовсім інша річ. Наче заново народився.

У цей момент він думав про вечірку у Єви вдома, на яку він із Істраном повинен поїхати сьогодні. Герберт вже дуже давно в такому не брав участі. Забув навіть, як це взагалі.

І знаєте, все чудово, розвіявся б нарешті нормально, але щось його все одно турбувало. Може, не варто було тоді відпускати Блоу Джоба? Хоча, якби він його вбив, тоді його дружки приїхали би мстити. Таке точно зараз неприпустимо, особливо коли життя налагоджувалось.

Герберт закрив кран і підійшов до запітнілого дзеркала. Мутне обличчя виглядало стомлено. Він протер відображення рукою та побачив, що то просто викривлення поверхні. Обличчя зовсім не втомлене. Воно готове добре провести час.

- Ти правильно зробив, що не вбив того хлопця, - сказав Істран, поїдаючи чіпси на дивані.

- Думаєш?

- Так. Я гадаю, що з тебе вже вистачить вбивств. Поглянь на себе. Ти вже надто старий для цього лайна.

- Ну дякую, - хмикнув Герберт.

Істран зрозумів, що зачепив друга і вирішив виправитись:

- Ой, я мав на увазі, що тобі вже пора відпочивати. Пенсія, розслабуха, розумієш? Досить з тебе вампірських розбірок.

- Так, ти маєш рацію. Мені справді варто розслабитися та відпочити від цього лайна.

Але все одно всередині залишалося щось, що не давало йому спокою. Ще одна якась дрібна гидка деталь, яка підло свербіла всередині.

Раптом Герберт згадав про Олену Брауз. Вона довгий час була для нього віддушиною. Хороша лікарка, яка навіть толком роботу свою не робила, але Герберту подобалося використовувати її як подушку, щоб поплакатися. Через нього тепер вона страждає. Йому захотілось із цим розібратися. Хоча б спробувати.

Він набрав її номер.

- Алло? - вона взяла слухавку. - Це ви, Герберте?

- Так. Слухайте, мене запросили на вечірку одні добрі люди. І... чи не хочете піти зі мною?

– У вас що, друзі є?

Це прозвучало грубо, але Герберт тримався в руках.

- Майже. Просто... я хочу, щоб ви дещо розвіялися. Так, я розумію, для вас я просто кровожерливий псих, але... ех, я просто запропонував. Рішення все одно за вами.

- Ну, взагалі-то я не проти, - відповіла Олена.

- О, чудово! Ви якраз будете моєю страховкою, щоб я випадково не наплів чогось зайвого. Просто... вечірка буде вдома у детективів, вони не знають, що я вампір. І не мають знати.

Олена голосно зітхнула. Навіть через трубку було чутно її обурене дихання.

- Ну ти й даєш, Герберте.

Очевидно, вона вирішила перейти на "ти". Що ж, Гербертові так навіть зручніше.

- То що, ти згодна?

- Так.

Тим часом, Єва готувалася до приходу гостей. Накривала стіл, прибиралась. У неї був невеликий, але затишний будинок із садовою ділянкою, у передмісті Каннігсбурга. Гарне місце, щоб проводити час із великою родиною, якої вона не мала.

Андрій їздив по хаті на колясці. Він ще повністю не відновився після отриманих травм. Ходити самостійно майже не міг. М'язи живота сильно були пошкоджені.

- Мамо, ти занадто стараєшся. Наскіс і так уже був тут сто разів, а будинок Герберта, якщо вірити твоїм словам, взагалі виглядає як бомжатник. Їм буде начхати на чистоту.

- І що, це означає, що бомжатник має бути у нас? Герберт просто трохи розсіяний, як мені здається. Та й взагалі, твої друзі сьогодні теж прийдуть. Вони не повинні побачити це павутиння під стелею.

- Гаразд, тобі видніше.

Машина Наскіса зупинилася навпроти будинку. Музика гучно грала навіть крізь зачинені вікна. Він зняв сонцезахисні окуляри та заглушив двигун.

- Ну що, відпочинемо трохи від пошуків сраних мафіозі, - прошепотів він сам собі.

Наскіс вийшов з машини і вирішив трішки покурити перед тим, як заходити. До хати сильно не поспішав. Часу все одно ще багато. За ним зупинилася ще одна машина. То був Герберт. Він приїхав разом з Істраном та Оленою.

- Блін, кого це ти із собою набрав? Єва взагалі в курсі?

Герберт неспішно підійшов та потис йому руку.

- Так, я їй дзвонив п'ять хвилин тому.

Наскіс уважно пробігся поглядом по Олені. Вона йому дуже сподобалася. Таку красуню не можна відпускати без нагляду.

- Я просто не думав, що з тобою тусуються такі... симпатичні жінки.

- Мене звуть Олена, я психотерапевтка Герберта, - заговорила вона.

- Приємно познайомитись. А я Наскіс. Детектив поліції, між іншим. Впіймав багато злочинців.

- Це мене не дуже турбує, якщо чесно.

Зазвичай, це всіх турбувало і Наскіс це знав. Що ж, повипендрюватися не вийшло. Але не все ще втрачено. День лише починався. Ще можна було підготувати свої неймовірні чари.

- А я Істран, якщо що.

— А це мене вже не дуже хвилює, — відвернувся Наскіс.

Єва витягла мангал на заднє подвір'я. Вона вирішила, що було б непогано зробити барбекю. У холодильнику якраз завалялося м'ясо. Герберт з огидою дивився, як воно запікалося, покриваючись хрусткою скоринкою.

І це серйозна проблема. Вампірське тіло не переносило звичайну людську їжу. М'ясо взагалі не годилось для шлунку. Це складна ситуація, бо відмовлятись від їжі господарки було б дивно і навіть дещо грубо. Тому потрібно якось викрутитись.

- Якийсь ти похмурий, - сказав Наскіс.

- Погано виспався. М'яса поки що не дуже хочеться. Я краще пива поп'ю.

Герберт вихопив зі столу келих і зробив кілька невеликих ковтків. Чистоганом пити алкоголь також не просто, але це ще можна якось пережити. Спирт, хоч і повільно, але розщеплювався в його організмі.

- Ех, я Єві вже розповідав, але з тобою теж хочеться це обговорити, - Наскіс також взяв собі один келих.