Глава 14: Дивні деталі

Детектив Наскіс Пласкіс вийшов на чергове побачення із черговою дівчиною. У його житті їх було вже стільки, що він навіть не розрізняв їхніх облич. Для нього ця нова подружка виглядала так само, як і всі, що були до неї. Безлико. Мов шкіра щільно обтягла голову.

- Цей салат не дуже смачний, - сказала дівчина своїм "відсутнім" ротом. - Давай наступного разу ми не замовлятимемо його.

- Ох, я теж викинув би його в урну, - усміхнувся Наскіс. - Але він, як і все це змовлення, коштував мені кругленьку суму. Так що, вибач, крихітко, але нам доведеться це з'їсти.

Кілька картонних пакетів зі свіжою їжею розклалися на килимі. У Наскіса була звичка їсти прямо на підлозі. Виглядало дещо екстравагантно, але більшості дівчат подобалось. Швидше за все, це було через неймовірну чоловічу харизму Наскіса. З будь-яким іншим чоловіком, це могло б виглядати як якась дурість.

- Як хочеш, Наскісе, я тоді просто поп'ю сік. Бо салат - реально туфта.

Вона просунула трубку в "неіснуючий" рот і зробила кілька ковтків. Її "ніякого" кольору очі повільно заплющились.

- А це вже прикольна штука, - сказала вона.

– Це просто виноградний сік.

Наскіс дивився, як тоненький струмок цього виноградного соку поступово сочився по пластиковій напівпрозорій трубці. Скляночка висихала на очах. Детектив уявив, що це один із мертвих електриків, у якого викачували кров шлангом через серце. Його одразу пересмикнуло.

- Що трапилось, зайчику, з тобою все гаразд? - "невидимі" брови дівчини здійнялись від здивування.

- Ох, вибач, мене іноді заїдають дивні фантазії.

- М-м-м, фантазії, - вона грайливо підсунулася. - Мені подобаються фантазії. Може, поділишся?

Наскіс покрутив головою.

- Та це по роботі. Тобі не сподобається.

- А, ну звичайно. Ти ж у нас поліцейський. Детектив, - сарказм лився з її вуст. - Але, блін, так навіть цікавіше. Якщо ти зараз уявляєш якийсь кримінал, то я з радістю послухаю про це.

Хоч справа вже й закрита, Наскіса все одно не залишали думки про всі дива, які в ньому залишались. Навіщо було викачувати кров у трупів? Та ще й так брутально? Довбаним гумовим шлангом через груди.

- Ти ж бачила по новинах того вбивцю електриків, якого ми посадили недавно?

- Так, - кивнула дівчина. - Ти про нього думаєш?

- Угу... Розумієш, він хотів просто прославитись. Вчинив убивства, щоб бути на слуху у публіки. Це, звичайно, повне божевілля, але його логіку можна зрозуміти. Тільки одне до мене не доходить... Набіса було так калічити тих мужиків? Викачувати кров? Жесть. Це дивно. Тут щось не так.

Він дістав цигарку і закурив. Після першої тяги він вказав пальцем на вимикач у стіні.

- М-м, слухай, увімкни витяжку. Не хочу задимити квартиру.

- Кидай палити, ось і все рішення.

Дівчина неохоче встала і ввімкнула ту витяжку. Стовпчик диму потягло нагору.

Обернувшись, вона сіла на край ліжка та, із зацікавленістю, продовжила розмову про темні справи.

- Хочеш сказати, що вбивця хтось інший, а Едуард Малиновський просто взяв його провину на себе?

- Ну... - Наскіс замислився, - це цілком можливо. Але може, я просто витрачаю час на якусь нісенітницю.

- Ні, це не нісенітниця. У цій справі справді багато прогалин. Напевно, це якесь угруповання тонко підчищає сліди.

- Мафія?

- Можливо.

Наскіс глянув на дівчину і здивувався. Туманна пелена розвіялася, проявивши миле обличчя.

- Іди сюди, я тебе поцілую!

Він тут же накинувся на неї з обіймами. Вона підкинула йому дуже важливу їжу для роздумів. І навіть під час пристрасного сексу, він думав лише про те, як чортові мафіозі будуть отримувати свій секс із паханами, опинившись за ґратами. Потрібно було викрити цю схему.

Вранці він їхав на роботу сповнений сил та ентузіазму. Багато ідей клубком роїлися в його голові. Але крізь товщу цих різноманітних думок, виднілася одна дуже чітка: "Справу про вбивство електриків закривати не варто було".

- Слухай, я розумію твою спантеличеність цією справою, - сказала Єва, - але ти не думаєш, що можеш помилятися? Це все трохи надумано. Усі докази проти Малиновського. Суд не піде на перегляд.

- У цьому й проблема, Єво! Все складається дуже вдало. Дивись, відбувається вбивство і через пару днів до нас завалюється здоровенний фанат ув'язенення з оберемком доказів проти самого себе. Це ж очманіти як дивно!

Єва заварила собі каву і зробила міцний ковток.

- Ну... окей, це реально звучить якось по-дурному. Але хто тоді по-твоєму стоїть за цими вбивствами?

- Мафія.

Єва голосно засміялася. Вона не вважала, що це неможливо через доволі тривіальну причину. Так сталсь, що міська мафія Каннігсбурга – це збіговисько невдах. Половина їх усіх сиділо у в'язниці, і ще третина розстріляна під час бандитських розбірок.

- Наскісе, ми ж обоє розуміємо, що ці люди просто посміховисько. Та й викачувати кров – це не їхні методи.

– Це методи ось цих хлопців, – Наскіс кинув на стіл кілька роздрукованих фотографій.

На них були зображені Блоу Джоб, Кірвент та Лассард. Це сильно масштабовані фото із камер відеоспостереження.

- Здається, є ще одне угруповання в нашому місті, - посміхнувся Наскіс. - Про них поки що мало що відомо. Ці картинки в низькій якості - все, що я зміг знайти. Вони, як кажуть у мережі, можуть промишляти викачуванням крові. Не знаю, може, це якась нелегальна фірма з трансплантації, хрін знає.

Єва взяла зі столу фото Блоу Джоба і спробувала розглянути це нечітке місиво пікселів. Лице не розібрати.

- Якийсь він дивний, - сказала вона.

– Ха, так і є. Говорять, у нього кличка Блоу Джоб. Ну, це взагалі темний ліс. Нормальний мужик так себе не назве.

- Думаєш, він ґей?

- Та навряд, - Наскіс почухав підборіддя. - Більше схожий на хворого шизика.

Він зібрав фото до папки і відклав на край столу. Потім, потираючи руки, поліз у кишеню за черговою цигаркою.