Глава 8: На кого він схожий?

Невідомі, можливо, навіть небезпечні переслідувачі - це, звичайно, погано, але на роботу ходити все одно треба. Зарплата сама себе не заробить. На жаль.

Герберт натягнув фірмову робочу кепочку Макдональдса і став за касу. Обслуговування людей – процес рутинний, але він уже звик. Іноді, навіть смішно спостерігати, як тендітні безпорадні люди не впізнавали таку могутню істоту перед ними. Хоча, це також і засмучувало Герберта. Сумно, коли тебе не впізнавали. Коли перед тобою не тремтіли від страху.

З одного боку, він міг би просто накинутися на всіх їх та безжально знищити, показавши свою міць. Але робити цього не можна було. Адже у цьому світі існували не лише вампіри, а й мисливці на них. З ними жарти погані, ким би ти не був.

Ці хлопці перші, про кого подумав Герберт після того дзвінка. Але потім його думка змінилася. Це не могли бути вони. Справжні мисливці просто б вистежили Герберта і атакували його. Ні, тут замішаний хтось інший. Але явно впливовий, якщо зміг підіслати людину, яка просто так сіла у в'язницю. Неймовірно. Потрібно бути повним психом, щоб піти на таке.

У приміщення забігайлвіки увійшла Єва з якимсь підлітком. То був її син. Мабуть, вони любили часто сюди заходити. Просто раніше Герберт не звертав на них уваги. Він тоді ще не влаштовував різанину прямо на вулиці. Що ж, часи змінились. Тепер кожне запам'ятоване обличчя на вагу золота.

Вони підійшли до каси і Єва одразу впізнала старого.

- О, Герберте, це ви! Треба ж, а я думаю, чому таке обличчя знайоме? Я бачила вас тут раніше. Схоже, ви тут працюєте. Як ви там поживаєте Ну, після падіння, я маю на увазі. Нічого не зламали?

Герберт збентежено почухав потилицю.

- Та все нормально. Трохи забив спину, і все. Нещодавно ось сходив до масажиста. Почуваюсь як новенький.

Хлопець уважно розглядав старого. Помітив щось підозріле. Або просто цікаве.

- До речі, знайомтеся, це мій син Андрій, - представила його Єва.

- Мамо, - заговорив той, - цей мужик схожий на вампіра.

Герберт видав смішок від незручності. Хлопчина узяв його за яйця. Не буквально, само собою.

- Чому ти так вирішив, любий? – поцікавилась мама.

- Ну... типу, він схожий на Дракулу. У мережі багато картинок є. Прям дуже схожий.

- Що ж, я згоден, - усмішливо кивнув Герберт. - Є в мені щось готичне. Але, на жаль, до вампіра мені ще далеко.

Вони зробили замовлення та сіли за столик. Зручне місце. Зручне для того, щоб за ними спостерігати через касу. Потрібно якось розпитати Єву про мужика якого посадили. Що про нього відомо? Хто він взагалі такий? Це могло відкрити завісу таємниці над переслідувачами Герберта.

Вампірський слух дозволяв спокійно підслуховувати будь-якого з відвідувачів, але на жаль, Єва обговорювала зі своїм сином лише нікому не потрібне особисте життя. Матерому старому не цікаво слухати про дівчаток.

- Гей, ви мене бачите взагалі? Алло! - хтось маячив перед очима.

Герберт так захопився підслуховуванням, що не помітив клієнта прямо перед носом.

- Перепрошую, трохи відволікся.

– На що? Діду, ти на роботі. Прийми таблетки і роби свою справу.

Ні, таблетки пити поки що вистачить. Він цього не робитиме, від гріха подалі.

Ці нав'язливі клієнти псували йому всю малину. Зараз потрібно зосередитися на тому, що справді важливо. А робота могла й зачекати.

Герберт схопив того хлопця за комір і різко притяг до себе.

- Можеш підійти до іншого касира, або звалити на хрін, але тільки не турбуй мене зараз!

- Воу, тихо, чоловіче, - підняв руки клієнт. - Я зрозумів, не бушуй.

Єва неохоче попивала колу, дивлячись у порожнечу навколишнього простору. Про що можна поговорити із сином? Чому він постійно такий відсторонений? Їй хотілось підібрати правильні слова, а неправильні залишити за бортом розмови. Все було так складно.

- Мамо, а як ти познайомилася із тим дивакуватим дідом? - заговорив Андрій.

- Ну... ми розслідували вбивство, на роботі. Він був потенційним свідком. Прикинь, він випав із вікна і навіть не постраждав. Я досі не можу зрозуміти, як таке можливо, у його віці.

Андрій опустив носа. Насупився та закис. Невдоволено колупаючись пластиковою вилкою він сказав:

- Тато теж випав із вікна. Але... насмерть. Напевно, це тому, що він не мав вигляду стереотипного вампіра.

Єва не розуміла, до чого він хилив. Ромови про батька взагалі ніколи не викликали в неї співчуття.

– Твій тато сам вирішив це зробити. Це його вибір.

Хлопчик з презирством глянув на матір.

- Напевно, тому тобі на нього й насрати, - Андрій підвівся з-за столу і попрямував до виходу.

- Стій! Ти куди?

- Повітрям подихати.

Насправді він не сердився на неї. Просто щиро не розумів, чому вона з такою байдужістю ставилась до батька. До його смерть. Це нерозуміння сильно його мучало вже не перший місяць.

Андрій вийшов на парковку, обережно дістав цигарки. Це був маленький хитрий секрет. Озирнувся, щоб ніхто не бачив і підпалив одну.

- Мама в курсі, що ти пихкаєш, юначе? - раптово запитав Герберт, опинившись позаду.

- Моралі читати зібрався? - хмикнув Андрій.

– Ні.

Герберт простягнув долоню.

- Дай одну і я не розповім мамі про те, що ти куриш.

Андрій неохоче поділився. Герберт зробив міцну тягу. Давненько він уже не курив. Зазвичай, йому було просто шкода грошей на цигарки. Було певне жлобство у його характері.

- То ти, типу, хочеш втертися в довіру до моєї мами, щоб дізнатися про вбивцю електриків? - спитав хлопчик.

Це прозвучало як ножом по серцю. Проникливість цього хлопця дуже вразила Герберта. Такої прямоти він не очікував. Тим паче, від дурного підлітка, як він про нього думав.

- Ого... вау. Я вражений. А ти дуже головастий, в курсі, дитинко?

- Не називай мене дитинкою, прошу! Це звучить, наче ти дегенерат.

Герберт відкашлявся в кулак.