Глава 7: Пробудження і відновлення

Герберт умиротворено спав на підлозі поруч із убитим ним же Сергієм. Пігулки діяли. Спокій. Спокій та внутрішнє тепло. Навіть музика, що кричала в сусідній кімнаті, не бентежила.

Але що бентежило по-справжньому, то це стукіт у двері. Жорсткий та настирливий. Мабуть, сусіди. Йому знати цього не хотілось. Думав проігнорувати, але вони продовжували гепати до дверям.

Герберт розплющив очі. У похмурих зіницях засвітилася злість. Він підвівся і впевнено пішов до порогу. Сердито крокував зустрічати "гостей".

- Відчиняйте двері, мудаки! – кричав хтось по той бік. – Спати неможливо! Людям на роботу рано-вранці!

Двері відчинилися. Герберт пробігся поглядом по сусіду - звичайний чоловік. Шкода навіть його трохи. Він не винен, що старий вампір боровся з самотністю, шляхом перетворення свого будинку на галасливий притон.

- Я вас почув, - спокійно сказав Герберт. Скандали йому були не потрібні.

- Ви ж доросла людина. Майте совість.

- Стосовно совісті, нічого не гарантую, але шуміти ми більше не будемо.

Він повернувся до вітальні, розштовхав наркоманів, що танцювали, і підійшов до колонок. Пальці прорізали пластиковий корпус. Герберт підняв їх над головою і з усієї сили кинув у стіну. Іскристі уламки розкидало по всій кімнаті.

- Усім спати, суки! - вигукнув Герберт.

Перелякані наркомани відразу замовкли і почали лягати прямо на підлогу. Холод пробігся по спині сусіда. Він одразу позадкував, поки його так само випадково не "вимкнули".

- Знаєте, я теж, мабуть, піду спати, - різко побіг він додому.

Герберт озирнувся - тиша. Якраз те, що треба. Він усміхнувся і зник у спальні. М'яке ліжко з радістю прийняло його у свої обійми. Слабкість крутила старі кістки, тому він вирішив подрімати ще кілька годин.

- Гей, стій, не спи! - врізався у вухо голос Істрана.

Схоже, що цей хлопець був чимось стривожений. Чим же?

- Там покійник лежить у кімнаті, Герберте! Це нормально?

- Це нормально, - усмішливо відповів той.

Йому було дуже добре. Так хотілося спати. Все інше – звичайні дрібниці. Простирадло засмоктувало старого м'якою ніжністю.

- Ну гаразд, - сказав Істран. - Я тоді двері зачиню, щоб він не красувався. Але ти ж його завтра прибереш?

- Так... без проблем.

Відповів він, уже бурмочучи собі під носа. Сон наздогнав його швидко і рішуче. Герберт взагалі-то навіть не розумів, що він накоїв цього вечора. Але чудово зрозумів уранці, коли прокинувся з тяжкою головою.

- О, Господи! Я завалив мужика просто так! Кляті пігулки! Не треба було так багато жерти.

– Ти ж казав, що це нормально, – почувах підборіддя Істран.

Герберт мовчки, з провиною глянув на товариша. Сергій тоді не мав помирати.

– Я помилився. І облажався.

- Що тоді робитимемо?

У шафі валявся той самий шланг, яким Герберт викачував кров із електриків. Він витяг його і простяг Істрану.

- Допоможеш мені, для початку, висушити цього бідолаху. А потім ми прикопаємо його у лісі.

- Ну... гаразд, - спокійно погодився Істран, чухаючи потилицю.

- Нікому ні слова! - насупився Герберт.

- Останнім часом ти робиш багато поганих речей. Мені здається, це дивним та неправильним. Я не хочу через це проблем.

- Тоді нікому ні слова! Я обов'язково все залагоджу.

Здійснити додаткове звірство шлангом не вийшло. Труп за ніч уже затвердів. Прикро. Хоча варто сказати, що я засуджую цих хлопців. Те, що вони зробили - неправильно. Не слідуйте їх прикладу в жодному разі.

- Гаразд, доведеться ховати його в такому вигляді, - зітхнув Герберт.

У такому вигляді й поховали. Життєрадісні землі лісу прийняли у подарунок покалічений труп. В ньому було багато поживних речовин. Це наче кругообіг життя і смерті в божевільній природі.

Щоб відволіктися від дурних думок, Герберт вирішив заїхати в масажний салон. Непогано допомагав при болях у спині. Особливо, при болях вікової давності. Прийняв його юний усміхнений хлопець із пишними вусами.

- Так, спина у вас, звісно, ​​крива, - сказав масажист. - Хребет вісімкою стоїть. Еге ж...

- Я нещодавно двічі вистрибнув з вікна третього поверху. Не питайте навіщо. Потрібно було.

Масажист повів бровою.

- Ого, це жорстко. Я гадаю, вам варто зав'язувати з подібною акробатикою.

- Я теж так думаю, - погладив хвору спину Герберт.

- Гаразд, лягайте на живіт. Будемо вами займатись.

Старий вампір з хрускотом розклався на столі. Уся його спина була вздовж і впоперек посічена шрамами різної довжини та ширини. Відмітки важкого минулого.

- А ви той ще жеребчик, - сором'язливо відвів очі масажист. - Ми з моїм партнером теж балуємося батогами.

– Що? - здивувався Герберт.

- Хоча, у вашому віці це може бути небезпечним. Будьте обережні. Я знаю, якою сильною може бути пристрасть, але здоров'я понад усе.

– Давайте вже перейдемо до справи, – спробував змінити тему старий.

М'які ніжні руки торкнулися спини Герберта.

- Яке у вас тверде тіло. Ніколи такого раніше не зустрічав.

То була правда. Шкіра на цій спині наче кам'яна. Вампірське тіло – це річ дуже міцна. Крім цього, м'язові тканини були рівномірно розкачані. Виглядало так, ніби то не старий маразматик, а професійний атлет на пенсії.

- Скажімо так, - примружився Герберт, - у мене особливе харчування.

- Не підкажіте дієтку? Я б теж був не проти так виглядати. Може тоді зможу витримати більше ударів батогом. Мій хлопець ще сильніше мене покохає!

- Е-е, ну, думаю, якось іншим разом. Там складна система, так одразу й не поясниш.

Зі спини виглядали кілька зламаних хребців. Масажист спробував їх вправити, але вони зовсім не піддавалися. Міцно застрягли.

- Блін, може вам варто звернутися до лікаря? Це виглядає моторошно. З такими травмами не можна ходити!

- Та все нормально, - усміхнувся Герберт. - У мене таке вже сто разів було. Вдар по них молотком.