Глава 6: Час піймання

А тепер, погляньмо, як живуть інші важливі герої цієї історії. Які труднощі супроводжують їх у житті, і з чим незабаром вони зіткнуться.

Єва Карт приймала душ. Стандартна ранкова процедура супроводжувалася метанням думок. Минуло вже кілька днів, а справа про вбивство електриків так і не просунулась. Розпитування свідків та детальна експертиза фургона нічого до суттєвого не дали.

Рушник прослизнув по русявому волоссі. Тонкі пальці спритно відокремлювали невеликі пасма одне від одного

- Мамо, ти там скоро? - почувся голос хлопця з-за дверей.

- Так, почекай, синку, я зараз вийду.

Хлопець років п'ятнадцяти, чекаючи на свою чергу, дістав телефон і почав набирати повідомлення: "Я затримаюся трохи, ок?" Це було листування з подругою. Через кілька секунд вона відправила відповідь: "Гаразд. Якщо що, я буду з Ангердом".

- Бляха, - він звернув листування.

Ця дівчинка дуже подобалася йому, а той, так званий, Ангерд - його шкільний товариш і, за сумісництвом, злісний суперник. Але насправді, він сам зовсім про це не підозрював.

Двері ванної відчинилися.

- Андрію, у тебе все добре? - запитала мати. - Ти виглядаєш трохи похмуро.

– Я просто не виспався. Дай мені побути наодинці з собою, гаразд?

Він зайшов у ванну кімнату і голосно грюкнув дверима. Хлопчик явно злий, але Єва вирішила це проігнорувати. Вона, звичайно, любила сина, але свою роботу більше. Розслідування - це її справжнє кохання. Навіть незважаючи на те, що фактично, вона не дуже в них і успішна. На її рахунку багато провалених справ.

Єва почала готувати сніданок. Поки руки вправно працювали зі столовим приладдям, розум вкинув одну важливу думку: "Може варто поговорити з сином? Я приділяю йому мало уваги".

Батько помер. Наклав на себе руки під час нервового зриву. Вистрибнув у вікно викрикуючи, що ненавидить свою родину. Як не дивно, ця важка ситуація залишила відбиток лише на маленькому Андрії. А от холодна Єва, здавалось, взагалі не турбувалась про ту прикру втрату.

- Андрійку, я ж бачу, що в тебе є якась проблема, - сказала вона, вже сидячи з ним за столом.

- Ем... та ні. Я чудово почуваюся. Увечері з Ангердом та Аліною ми з'їздимо за місто. Постріляти з рушниці.

- Я гадаю, тобі ще рано їздити на такі тусовки. Тобі лише п'ятнадцять.

– Ні, не рано, – різко сказав Андрій. - Я хочу навчитися стріляти із рушниці.

Єва трохи посміхнулася.

- Твоя мама коп, між іншим. Я сама можу навчити тебе стріляти з чого завгодно.

Андрій глянув на неї спідлоба. Мабуть, не оцінив такий жест.

- Мам... справа не в стрільбі.

- А в чому тоді? - Покрутила головою Єва. – Я тебе не розумію.

- Гаразд.

Андрій підвівся з-за столу і похмуро пішов. Все-таки Єві завжди потрібно прикласти більше зусиль і емпатії, щоб побудувати нормальну комунікацію з сином. Всі ці його великі натяки вільно пролітали повз вуха. Вона реально не второплювала купу звичайних істин. Такий склад розуму.

Пролунав дзвінок. Це із ділянки. Схоже, щось важливе, адже зазвичай у таку рань вони не дзвонять.

- Так, слухаю.

- Єво, приїжджай швидше. Тут один цікавий кадр намалювався, ти крякнеш, як побачиш його.

- Мені перейматись?

- Ні, що ти? Чувак на приколі жорсткому, але... схоже він реально наш клієнт.

А ось зараз, давайте перенесемося трохи в інше місце. У квартиру неповторного детектива Наскіса Пласкіса. В справжній холостяцький... ні, не гадюшник. Не дивлячись на велику кількість шкідливих звичок, Наскіс дуже охайний чоловік, для якого порядок у будинку понад усе.

Він клацнув вимикачем і невелика витяжка в стелі загула. Вона була у спальні лише для того, щоб забирати сигаретний дим. Потім клацнула запальничка. Наскіс закурив, дивлячись у вікно.

Канігсбург - його улюблене місто. Він приїхав сюди всього кілька років тому, а вже вважав, що його життя повністю вдалося.

У його ліжку розвалилася молода дівчина. Сонячне проміння вдарило їй в обличчя і вона прокинулася. Тендітні плечі потягнулися, ніжачись у ліжку.

- О, ти вже прокинувся, Насику, - сказала вона.

- Не називай мене так. Мені неприємно.

- Насик-Насик-Насик.

Він зробив глибоку тягу і відвернувся. Ці телячі ніжності тільки зайвий раз коробили його сухий характер. Ну взагалі, не дуже він і сухий, але Наскіс все одно вперто зображував брутальність.

- Ну і хрін з тобою, - дівчина дістала цигарку, з сумочки на підлозі, і почала підкурювати.

- Гей, не треба, кинь! – спалахнув Наскіс.

- Чого? Ти ж сам куриш.

- Це мій дім. Тут можна курити лише мені. Давай ми візьмемо за основу це правило, якщо ти хочеш ще раз сюди повернутися в майбутньому.

Дівчина обурено загасила цигарку і почала швидко вдягатися.

- Ну ні. Мені такого занудства не треба. Хай щастисть.

Наскіс залишився сам. Знову. Четвертий раз на тиждень. Ніхто вже й не пам'ятав, який раз за місяць. За рік взагалі страшно згадувати. Але це його не турбувало. Він звик.

Телефон завібрував на столі. Наскіс підійшов, щоб подивитись на екран. Дзвінок. Це із ділянки. Знайома ситуація, чи не так?

- Алло, Пласкіс на зв'язку.

- Братанчик, виїжджай швидше в ділянку. Тут триндець.

- Що сталося?

- Тобі сподобається, - радісно сказали у слухавці.

Він відразу почав одягатися, паралельно намагаючись зв'язатися з Євою. Несподівано з'явилися якісь зрушення у справі про вбивство електриків. Не можна упустити такий шанс. У жодному разі.

Через півгодини він під'їхав до будинку Єви і підібрав її. Натиснувши педаль газу сильніше, вони вирушили до дільниці. Автомобіль мчався через перехрестя, не збавляючи ходу.

- Мене бісить, що ніхто нічого конкретного не каже! - обурився Наскіс. - Що там у них взагалі сталося?

- Якийсь клоун захотів слави. Не думаю, що щось серйозне, – сказала Єва. - Думаю, над нами просто приколюються. Але перевірити все одно треба.