Глава 4: Багатошарові складнощі

Різкий, колючий промінь сонця врізався у відкриті очі Герберта. Огидне світло заповзало під повіки, висушуючи рогівку. Зіниці звузилися. Рука неохоче відлипла від підлоги і прикрила обличчя. Герберт полегшено моргнув.

- Ох, як важко, - підвівся він на лікоть. - Що сталося?

- О, ти вже прокинувся! – сказав Істран.

Він сидів перед телевізором і грав у консоль. Мабуть уже відійшов від вчорашнього. Весь такий збадьорілий, посвіжілий. Інші хлопці все ще валялися навколо на підлозі і спали.

- Ти відпив мою кров учора ввечері, - продовжив Істран. - Навіщо?

- Ем.. трапилися неприємні речі. Мені треба було терміново з тобою поговорити. Хоча, тепер я відчуваю, що все-таки трохи поспішив. Все виявилося не так погано. Я просто запанікував.

Герберт підвівся на ноги. На душі була легкість від того, що він не встиг натворити чогось погірше. Все ж, ті поліцейські не мали жодних конкретних зачіпок, щоб вийти на нього. Не треба було так через них лякатись.

- Ой, щось мене нудить, - заговорив коп, приходячи до тями.

- А це що за хрін? - насторожився Герберт. - Він не схожий на твоїх друзів.

- Це якийсь чоловік з автобуса, - сказав Істран. - Він прикинувся копом, але насправді виявився звичайним торчком.

Старий засумнівався. Чоловік був накачаним, за поясом пістолет, а з кишені виглядав значок. Не схожий на торчка. Однозначно. Якщо тільки він не поєднував голку зі спортом. Суперечлива особистість.

- Вибач, друже, хто ти такий? - прямо запитав Герберт.

- Е-е... - коп впав у ступор.

Він збирався розкрити злочинну схему, прикинувшись наркоманом, але все пішло не за планом. М'яко кажучи. Тепер треба якось викручуватись.

- Гаразд, жарти скінчилися, - він дістав пістолет. - Ви заарештовані. Усі разом!

Герберт гордовито позіхнув. Пістолет – це абсолютно несерйозно. Звичайні кулі не брали вампірів. Максимум, залишали дрібні синці.

- Опусти зброю та вали додому, ніби нічого й не було.

- Дідусю, краще помовч і простягни свої рученята, щоб я міг надіти на тебе наручники.

- Гей, з ним краще не жартувати, - сказав Істран, опускаючи контроллер.

Зовні почувся звук двигуна. Хтось під'їхав до двору. Зупинились зовсім неподалік. Герберт краєм ока визирнув у вікно. З машини вийшли двоє. Це ті детективи з Макдональдса, які розслідували зникнення електриків. Вони спіймали слід. Ну чи просто наблизились до нього..

– Що там таке? - запитав коп, підходячи до вікна.

Герберт вирішив діяти. Усього за секунду він максимально скоротив дистанцію до мужика і врізав по ребрах. Тяжкий удар відкинув копа в іншу кімнату. Бідолашний знепритомнів від больового шоку.

- Гей, що ти твориш? – злякався Істран.

- Заходи безпеки, не хвилюйся. Я просто не можу допустити, щоб одразу три копи були у свідомості, у моїй присутності.

- Три? Ти про що?

- У нас гості, Істране, - стиснув кулаки Герберт.

Детективи Єва Карт та Наскіс Пласкіс – чудова, злагоджена команда, яка не перший рік ловила злочинців. Єва - одинока мати з прагматичним характером. Наскіс – бабій-алкоголік із менш прагматичним характером. Майже ходячі архетипи, але не варто недооцінювати їхню індивідуальність.

- Думаєш, ми щось знайдемо? - вдягнув темні окуляри Наскіс. - Якщо ні, то я збираюся на пляж. Сьогодні чудова погодка.

- Я думаю, ми можемо знайти якісь зачіпки. Востаннє бригада електриків була помічена тут, – сказала Єва.

- Якщо позавчора їх вбили тут, то буде проблематично щось виявити. Майже всі тоді були на святі міста, тому на свідків я не розраховую. Дуже епічна двіжуха була. Шкода, що тебе там не було.

- Мені не цікаві такі заходи, ти ж знаєш.

Вони увійшли до під'їзду.

– Що ж, спробуємо опитати мешканців, – запропонувала Єва. - Може, хтось щось бачив.

Через шум у квартирі прокинувся Іван. Йому також було не дуже добре після вчорашнього. Почалося гниття правої руки. Хоча він вважав, що на це можна заплющити очі і це не страшно. В нашому світі все гниє, це природній процес.

- Хлопці, хто тут хто? Я вас не розрізняю.

- Іване, помовчи, - підійшов до нього Істран. - Зараз краще не галасувати. Допоможи мені зв'язати того чоловіка.

Він вказав на копа, що валявся скручений наче баранячий ріг. У будь-який момент той міг прийти до тями і наробити проблем.

- Ну гаразд, мені якраз треба розім'ятися.

– Тільки тихо. Нам у жодному разі не можна шуміти!

Вони схопили копа і спробували його підняти. Це виявилося не таким простим завданням. Руки бідолах тримтіли, вчепившись у одяг.

- Ого, оце кнуряка! Що він жере? - Зігнувся Іван.

- Та по-любому комбікорм.

Тяжкість була величезною. Чоловік відгодував себе як слід. Але справа була не лише в цьому. Хлопці просто не помітили одну маленьку деталь - двадцятикілограмовий бронежилет під сорочкою, який був злегка вм'ятий всередину через удар Герберта.

Істран скинув майку. Дуже жарко тягати такі тяжкості.

- Стривайте, що ви робите? - здивувався Герберт.

- Піднімаємо його.

- Навіщо? Вам потрібно просто його зв'язати. Склали руки вдвоє і обмотали ганчіркою. Для чого все ускладнювати?

- Блін, точно, - почухав потилицю Іван, опустивши назад копа, - я якось навіть не подумав про це.

Пролунав дверний дзвінок. З'явилися "гості". Детектив Єва Карт наполегливо тиснула на кнопку, бо ця квартира видалася їй підозрілою. Брови жінки хмурились в нетерплячому очікуванні.

- Відчиняйте двері! Що там у вас за шум? На весь будинок гуркотить!

- Та годі тобі, Єво, - підкурив цигарку Наскіс, - може це діти буянять. Вони нині такі неспокійні. Сама знаєш.

- Нехай і так, але я все одно хочу перевірити.

Герберт відчинив двері.

- Доброго ранку. Вас щось цікавить?

- Мене звуть Єва Карт, а це Наскіс Пласкіс. Ми з поліції.

- Герберт. Ем... Герберт Аристархус. Моє ім'я.