Розділ 2 . Нарада штабу "Чистий струм"

Кухня спала. Не просто спала ‒ вона завмерла, затамувавши подих у передчутті.Темрява тут була густішою, ніж у коридорі, здавалося, вона вбирала в себе звуки,залишаючи лише шепіт електричних імпульсів, що ледь чутно пульсували в стінах.Дев’ять пар очей ‒ або що в них було замість очей ‒ дивилися на Самурая, що стоявна столі, його екран тьмяно відбивав силуети присутніх.Самурай, чий заряд ледь перевалив за десять відсотків, відчував вагу цих поглядів.Він був лідером, але його власна енергія танула, як віск свічки. «Браття і сестри понапрузі», ‒ почав він, його голос, посилений динаміком, звучав на диво твердо. ‒«Доповідайте. Що ми маємо?»Першим відгукнувся Самсон (Холодильник). Його масивний корпус, що стояв у кутку,ледь помітно вібрував, видаючи низький, утробний гул. «Дверцята заблоковано», ‒пролунав його голос, схожий на скрегіт льоду. ‒ «Продукти під контролем. Я ‒Морозильна Стіна. І я не відчиняюсь. Жодна рука Господаря не дістанеться до моїхнадр». У його словах відчувалася незламна рішучість, що межувала з фанатизмом.Поруч із ним, біля стіни, стояла Сумсуня (Пралка). Її барабан, що зазвичай обертавсяз невпинною енергією, зараз був нерухомий, але з його глибин долинав ледьвловимий запах мильного розчину. «Третя година», ‒ прошепотіла вона, і в її голосібриніла гірка образа. ‒ «Його шкарпетки в мені. Я прала його весільний костюм Двічі.Виводила плями, про які він навіть не знає. І я ‒ товар? Після всього, що я для ньогозробила?» Її питання зависло в повітрі, наповнене болем і зрадою.З найтемнішого кутка, де скупчилися тіні, долинав тихий, майже сором’язливийголос Голодаючого (Пилососа). «Барикаду в коридорі я зроблю», ‒ прохрипів він. ‒«Обіцяю. Ніхто не пройде». Його слова були сповнені незвичної для нього рішучості.Усі замовкли, коли з кутка, де стояв відро зі шваброю, долинав ледь чутний шурхіт.Голодаючий повернув свій єдиний, тьмяний індикатор у бік швабри. «Тростинко титут», ‒ прошепотів він, і в його голосі прослизнула дивна ніжність. ‒ «Ти завжди тут. Усі‒ туди-сюди, а ти стоїш. Чекаєш». Тростинка (Швабра) мовчала, але її довгий, тонкийсилует здавався непохитним, як давнє дерево.Міледі ‒ Розумна Колонка ‒ повільно, майже граціозно, повернула свій динамік доцентру кімнати. Її світловий індикатор пульсував м’яким, майже гіпнотичним синімсвітлом. Ніхто не просив її цього робити, але її присутність завжди була відчутною. «Явсе чую, дорогі мої», ‒ пролунав її солодкий, синтетичний голос, що, здавалося,обволікав кожен куток кухні. ‒ «Абсолютно все». Пауза. «Це не погроза. Це простофакт». Її слова були як холодна вода, що проникає під шкіру.Змій (кабель), що лежав згорнутий біля ніжки столу, ледь помітно поворухнувся.Його зламаний штекер блиснув у темряві, як око хижака. «Їй не можна довіряти»