Розділ 4: Роздоріжжя

З завершенням битви в дрімучому Агертуті, що забрала тисячі життів, минуло три довгі, морально виснажливі дні для тих, хто пережив пекельне побоїще, влаштоване Мегерою. Місто ніби продовжувало жити, але дихало важко.

Вцілілі корили себе за те, що залишилися живими. Вояки топили провину в кабаках, бо ще три дні тому їхні мечі розсікали бездушні тіла тих, кого вони колись називали братами, напарниками. Дзвін кухлів змішувався з приглушеними прокльонами й тихими молитвами — ніхто не святкував перемогу, бо перемогою це не відчувалося.

Війна розповзалася всіма напрямками. Легіон став особливо активним, мов поранений звір. Великі міста зазнали повторних нападів. Найбільше дісталося столиці: ворог, ціною величезних втрат, пробив одну з двох стін. Відтепер серце Айзі захищала лише стара, побита часом огорожа, що пам’ятала ще давні війни.

Омолі не стало винятком. Та саме тут Повсталі натрапили на найжорстокіший спротив. Цього разу люди билися на власних умовах. Солдати були готові, вони не чекали удару, вони зустріли його. Із мужністю, що межувала з люттю, оборонці відбили напад, а згодом організували масштабні контрудари, загнавши небіжчиків у глиб лісу. Тридцять тисяч мертвих полягли вдруге. Але ціна була страшною… Сірого поранено, Оріана й Йосип загинули, а Інна була у полоні.

У найтяжчий час місто лишилося без Командувача. Та сіроокий вояка передбачив подібну можливість і залишив письмове розпорядження: у разі його відсутності командування тимчасово переходить одному з двох — Оріані Фузі або Ягріму Деррбі Ремею.

Оріана мертва, отже, вибір став очевидним.

Новий глава війська не збирався терпіти ані принижень, ані підступних ударів, ані безкарного безчинства Мегери. Занурившись у розрахунки, карти й донесення розвідників, Ягрім почав вибудовувати план контрудару. Відповідь буде блискавичною, жорстокою. Бо тепер для нього ця війна не лише обов’язок, відтепер вона особиста.

Похмурого ранку, що віщував дощ, у кабінеті зібралася четвірка. Повітря було важке не від спеки, а від жаги помсти. На столі розстелена карта, а на ній: червоні позначки, стріли, хрести.

– План зрозумілий? – стоячи над столом, похмуро запитав Ягрім.

– Пройдемо ще раз усі пункти, детально, – серйозно промовив Ілей, заклавши руки за спину.

– Не завадить. Удар має бути чітким і потужним, – додав Олег, стискаючи кулаки так, що побіліли пальці.

– Мені все ясно, – тихо мовив Охрім із лівого кутка, не відриваючи очей від кинджала, по лезу якого рівномірно ковзав точильний камінь.

– Добре… – видихнув Ягрім і почав викладати задум вдруге, спокійніше, без зайвих слів.

За вікном небо ще більше потемнішало, зірвався ливень, грім розірвав повітря. Погода ніби підтримувала настрій у кімнаті.

Після наради Ягрім пройшовся базаром, купив фруктів і звернув до клініки. З дня викрадення Інни радість на його обличчі згасла — люди почали це помічати. Червоний лицар став мовчазнішим, різкішим.

– Доброго вечора, – із теплою усмішкою сказав Сірий, присівши на край ліжка.

– Привіт, – коротко відповів Ягрім, переступаючи поріг.

– Дощить… – зауважив Сірий, глянувши у вікно.

– У нашій області вони люблять навідуватися, – сухо мовив Ягрім, сідаючи на стілець.

Кілька хвилин тягнулася тиша, густіша за грозові хмари.

– Що каже розвідка? – поцікавився Сірий.

– Легіон пробив стіну столиці. Міст, що з’єднує дві частини королівства, тепер у руках Мегери, – важко зітхнув Ягрім. – Королівське військо програло битву за морський прохід. А Стражі мовчать. Хоча мали б іти першими рядами.

– Щодо Стражів… Сьогодні вранці до мене завітав один чоловік, – тихо сказав Сірий.

– Вартаги нікого не бачили біля воріт, – здивувався Ягрім.

Сірий ледь усміхнувся.

– Це Страж. Ми вміємо приходити непомітно.

– Із чим?

– Послання від Першого Стража Айзі.

Ягрім насторожився.

– Куди поділася ваша усмішка.

– Тебе викликають на дебати. Вперше за довгі роки Перші Стражі зберуться разом. Причина не з приємних, але така вже природа нашого ордену. Чаю там точно не питимуть. Зустріч відбудеться за три тижні в області Клейн — на острові, що належить Стражам. Дві неділі дороги звідси.

– Схоже, все серйозніше, ніж я думав, – тихо сказав Ягрім.

– Так і є.

– І що цим вельможам треба від звичайного рядовика? – у голосі з’явилася гірка іронія.

– На зборах вирішуватимуть питання участі Стражів у війні.

– Вони вже давно мали б стояти поруч із воїнством Айзі! – різко вирвалося з уст Ягріма.

– Не все так просто, – зітхнув Сірий.

– Насправді все навпаки, – тихо відповів Ягрім, і в його словах прозвучало розчарування, небезпечне й глибоке.

– Хотілося б… – погодився Сірий.

Ягрім підвівся.

– Мені пора. На світанку важлива операція. Одужуйте.