Розділ 5: Народження Мегери

Чутки ширилися швидше за вітер. Учора ще ніхто не знав імені Яіда Джеррі, а сьогодні ним лякали дітей. У шинках перешіптувалися про чорного чаклуна, що виникає з туману, про воїна в темних обладунках, котрий винищує банди, але водночас несе із собою щось тривожне — холод, від якого стигне кров.

Хтось назвав його Мегерою, ім’я прижилося. Сам Яід дізнався про нього випадково, коли почув, як двоє рибалок на пристані сперечалися, чи правда, що «Мегера» може поглинути душу одним поглядом. Він не втручався, лише стояв у тіні й уважно слухав кожне слово.

Дивно, але це прізвисько його не ображало. Навпаки, викликало дивний спокій, прихована радість в душі. Наче світ нарешті визнав те, що він давно відчував, він уже не той хлопчик, який мріяв просто собі жити. Після смерті Беззі щось у ньому змінилося остаточно. Любов не зникла, вона перетворилася на порожнечу. А порожнеча потребувала контролю, щоб її витримати.

Яід тренувався щоночі, чорний туман слухався дедалі краще. Він уже міг створювати складні форми без напруження, тримати обладунки годинами. Але разом із силою приходило щось інше — холодність. Емоції ніби стиралися, залишаючи тільки мету, це починало лякати навіть його самого.

Рано-вранці Яід Джеррі безтурботно снідав у своїй улюбленій корчмі Лонгу. Подекуди хлопець ловив на собі зневажливі погляди містян, але не надавав цьому значення — не всім же тебе любити. Здебільшого йому було байдуже до чужих думок, колись він міг через це перейматися, але тепер — ні.

Раптом двері розчахнулися, і до закладу стрімко увірвалася спеціальна військова група. За латами одразу було видно: загін виняткового реагування. Таких у містах країни небагато, не більше сотні, і застосовують їх лише у крайніх випадках.

Відвідувачі помітно занервували. Дехто схопився з місця, інші поспіхом відвернулися, ніби намагалися стати непомітними, імітуючи буденність. Усі, окрім Яіда, він так само собі спокійно доїдав сніданок, запиваючи їжу вином.

А чого йому боятися? Будь-якої миті може зникнути, і проблема вирішена. Його тіньова магія справді зручна штучка: варто лише уявити знайоме місце, і за секунду ти вже там. Ні дороги, ні транспорту, дуже зручно!

— Хто з вас «хурдів» Яід Джеррі? — гримнув командир, вихопивши з піхв дугоподібний меч.

Хурди — так знатні люди називали простолюдинів без стану й титулу.

— Хай буду я, — спокійно відгукнувся Яід, ковтнувши вина і навіть не підвівшись.

— Підіймайся і йди за мною. Добром не підеш — поведемо силоміць, — велів воєначальник.

— А що я скоїв? — байдуже поцікавився чаклун.

— Усі геть із корчми! — наказав один із солдатів.

У залі корчми здійнявся гамір, і люди, покинувши власні справи, поспіхом рушили до виходу.

— О, тоді я теж щезну, — всміхнувся Яід.

— Усі, окрім тебе. Ти йдеш із нами, — уже стриманіше мовив командир.

Яіда вивели з корчми й усю дорогу вели містом у кільці списів, наче небезпечного злочинця. Їхній шлях закінчився біля кабінету місцевого Князя.

Двері відчинилися без стуку.

— Поясніться, чому ваші люди зіпсували мій сніданок? — сердито кинув Яід, заходячи до кімнати.

Його кулак стиснувся, а навколо руки почав клубитися чорний туман — щільний, готовий будь-якої миті перетворитися на зброю. Поруч із Конвіком стояв його помічник, Харпі Лайтер. Той миттєво вихопив меч, став між князем і чаклуном, націливши вістря Яідові в груди.

— Спокійно, Харпі. Опусти зброю, — рівним голосом мовив Конвік.

— Як накажете, сер, — відповів той і, сховавши клинок, повернувся на пост.

Князь відклав перо, відкинувся на спинку крісла й спокійно глянув на гостя — Мої люди зіпсували ваш сніданок?

— Саме так. Оцей виродок, — Яід різко ткнув пальцем у командира загону, — Розігнав усю корчму, залякував мене, а потім провів містом під списами, ніби я якийсь бандит.

Конвік перевів погляд на вояку — Метью, хіба я наказував чинити саме так?

— Ви веліли привести його, сер! — різко відповів той.

— Привести, так. Але по-людськи, — князь на мить підвищив голос, а тоді знову заспокоївся. — Ти підводиш мене, Метью. І вже не вперше. Люди судять про правителя за діями його підлеглих. Як думаєш, що вони тепер розповідатимуть? Ти надто радикальний.

— Пробачте… Я помилився, — винувато опустив голову офіцер.

— Дістань меч і поклади його на стіл, — холодно наказав Конвік, не змінюючи пози.

Щойно Метью витяг меча й повільно рушив до столу, Харпі інстинктивно поклав долоню на руків’я «Зубила», пильно стежачи за колишнім солдатом.

— Перепрошую за зіпсований ранок. Я просто хотів із тобою поговорити, — трохи глухо мовив Конвік.

— Я уважно слухаю, — відповів Яід, ставши рівно й тримаючи руки за спиною, немов дисциплінований солдат на доповіді.

Князь коротко кивнув.