Розділ 5: Полум'я в тумані

Рідного міста з походу повернувся Ягрім Ремей — і не сам. Поруч з ним ступав новий друг — величний олень на ім’я Тінь. Звір мав оселитися в старому стійлі, що стояло за два кроки від батьківського будинку.

Прибувши додому, Ягрім як слід виспався. А наступного ранку, супроводжуваний свіжим вітром, вирушив до дружини.

Інна уважно вислухала всі його пригоди, познайомилася з Тінню і, здається, одразу знайшла з оленем спільну мову. Ягрім також передав їй зразки дивних рослин, зібраних у печерах. Дружина негайно забрала їх до своєї маленької лабораторії на другому поверсі — там вона проводила майже весь вільний час. Треба було дослідити, які властивості ховають ці квіти й трави, і чи зможуть вони пригодитися в її знахарській справі.

Так тихо минув цілий тиждень. Побут плинув спокійно, майже буденно. Ягрім повернувся до солдатських обов’язків — коротка відпустка закінчилася. Усю неділю він разом зі своїм загоном патрулював околиці Омолі.

А в понеділок місто прокинулося від добрих новин.

Ягрім ще спав, мабуть, уже десятий сон дивився, коли в двері батьківського будинку пролунало кілька рішучих стуків.

— Хвилинку! — гукнув він, прокинувшись.

Відкинувши простирадло, хлопець підійшов до дверей. На порозі стояв Олег — його учень.

— Доброго ранку, — мляво привітався Ягрім, чухаючи потилицю.

— Армія повернулася з походу! — радісно вигукнув Олег, упершись руками в боки. — Нарешті ті кляті покидьки заплатили за все!

— Угу… добра новина, — байдуже позіхнув Ягрім.

— Саме так! Приходь сьогодні опівночі до «Мисливця». Будемо святкувати перемогу.

— Чудова ідея. Я в справі, — усміхнувся Ягрім.

На подвір’ї тим часом уже збирався натовп. Люди утворили живий коридор для воїнів, які саме входили в браму міста. Спершу всі раділи — воїни повернулися. Але радість швидко згасла.

На обличчях брудних, виснажених солдатів не було й сліду торжества. А позаду колони несли загиблих. Близько сотні синів, батьків і друзів віддали життя в цьому поході.

Один чоловік, що стояв на кам’яних сходах одноповерхового цегляного будинку, тихо мовив своєму другові:

— Лицеміри…

— Що ти таке говориш, Кузьмо? — нервово штовхнув його в бік товариш.

— Ти пам’ятаєш, як вони раділи, коли солдати йшли воювати? Все місто гуділо.

— Так…

— А зараз? Чому не радіють, що армія перемогла банди? Бо вони лицеміри. Ніхто не думав, якою ціною буде дана ця перемога, — коротко й гірко кинув Кузьма.

Радість на вулицях остаточно змінилася плачем — за тими, хто не повернувся.

Полоненим розбійникам влаштували ганебну ходу. Люди свистіли, кидали в них сміття й прокляття. Для двірників це означало зайву роботу — доведеться все прибирати після святкування.

Принижені в’язні, опустивши голови, рушили до холодної в’язниці, до місця, де їм судилося провести довгі роки. Можливо, це була їхня остання нагода побачити проміння Бору, вдихнути вільне повітря й глянути на світ без ґрат.

Увечері місто огорнула темрява. Двірники запалювали смоляні світильники, відганяючи ніч.

У корчмі «Мисливець» Ягрім разом із друзями святкував перемогу над розбійниками й поминав полеглих. Години летіли швидко, вечір непомітно перетік у туманний ранок.

Прокинувся Ягрім сидячи на стільці, з головою в тарілці.

— Доброго ранку, друже! — весело мовив Іній, спершись ліктями на барну стійку.

— Що… Що я тут роблю? — похитуючись, пробурмотів Ягрім.

— Дехто на ім’я Ягрім Деррбі Ремей учора трохи перебрав, — усміхнувся бард.

— Пошесть… Нічого не пам’ятаю.

— Було весело. Особливо коли ти боровся на руках із якимось солдатом на ім’я Сергій. Він був тверезіший і значно дужчий. До речі, ти програв.

Ягрім лише застогнав.

Раптом різко відчинилися двері. У корчму увірвалося ранкове світло, а на порозі постала жіноча постать.

— Ягрім Ремей! Тобі кінець! — пролунав знайомий сердитий голос.

— Інно… Пробач… — пискнув Ягрім, ховаючись під стіл.

— Іди сюди! — наказала вона, стискаючи кулаки.

Іній подумки вже складав нову поему: «Як наймогутнішого героя людства дружина тягне додому за вухо».

— Ох і дістанеться бідоласі, — буркнув господар корчми, протираючи кухоль.

— Не смійся, барде. І тебе таке може чекати, — пирхнула подавальниця.

Інна привела чоловіка додому (насправді вони спокійно йшли базаром), провела виховну бесіду, а наприкінці міцно обійняла й поцілувала в щоку.

Пізніше того ж дня Ягрім вирішив навідатися до Сірого. Зайшов додому, накинув плащ і вирушив у дорогу. За дві з половиною години він уже стояв на подвір’ї штабу, де тренувалися новобранці.

Спогади про власні перші дні навчання змусили його м’яко усміхнутися.