Близька сметь

Десмонд не з’явився на тренуванні. Арікан пішов до нього у кімнату, щоб вияснити що сталось.

Після смерті учителя ти взагалі не будеш тренуватись, - сказав він входячи до кімнати.

Він побачив, що Десмонд лежить у своєму ліжку з порізами. Арікан кинувся до його ліжка, щоб пересвідчитись, що той живий. Десмонд важко дихав, лице покривали каплі поту, притуливши свою долонь до його чола він відчув жар. Голосно крикнув до прислуги, щоб ті привели цілителя і повідомили батька. За наказом володаря зібрали усіх цілителі столиці, але жоден з них не зумів встановити, що це була за хвороба і причини її виникнення. Все що вони радили це вживати кров, тому що рани кровоточили і потрібно було поповнювати її в організмі. Найкраще для цього підійшла свиняча кров, але у Фінані свиней не було взагалі, тому що вони не вживали свинину вважаючи її брудним м’ясом. Золтан все-таки закупив десяток свиней, що жителі столиці сприйняли не однозначно, але ніхто ні слова не сказав про це володарю.

Від усього пережитого Десмонд захворів на рідкісну хворобу, лікарі золтана не могли нічого вдіяти. Сонячне світло приносило йому нестерпний біль, здавалось ніби воно обпікає шкіру. Вона стала блідою, мов у мерця і тріскалась від чого з’являлись порізи і рани. Очі були червоні від того, що лопались судити. Його прекрасне молоде лице стало схожим на лице старця. Він весь схуд, складалось враження ніби шкіру натягнули на череп, а вона виявилась надто малою. Найбільше це виділялось на нижній щелепі, носі і вилицях. Чорне вугільне волосся стало сніжно білим. Він весь день проводив у закритих приміщеннях, добре що золтан був не бідною людиною і міг собі дозволити будівлі з аквамарину, родовища якого знаходились аж у північних горах Норну. Камінь мав вигляд заморожених кубів води, був легким і непрозорим. Будівлі із такого каменю завжди залишались прохолодними, тому Десмонду не приходилось паритись в душних приміщеннях. Він виходив прогулятись тільки вранці, коли ще не з’явилось Сонце разом з цікавими людьми, і увечері, коли Сонце ховалось за обрій, а люди у свої домівки.  Але навіть тоді він закутувався в білу полотняну матерію, закривав голову таким же шарфом, щоб було видно тільки очі, і так виходив із своїх впокоїв.

Десмонд повільно йшов по прохолодних коридорах палацу золтана. Опираючись на стіни він зумів добратись до його впокоїв. Охорона пропустила його не задаючи зайвих запитань, золтан саме сидів на своєму розкішному троні і поїдав свіжі фрукти.

Відпусти мене додому, - з порога видавлюючи із себе слова сказав Десмонд. – Я хочу померти там, - продовжив він повільно наближаючись до золтана. Його голос тремтів, кожне слово він вимовляв із важкість. Не через страх перед жорстоким правителем, тепер у нього не було страху смерті чи тілесних мук, він їх відчував кожного дня, а через те, що кожне вимовлене слово приносило йому біль.

Ти помреш ще у дорозі, - промовив лагідним спокійним тоном золтан.

Тут мені також довго не залишилось, твої лікарі нічого не можуть.

Коли ми уклали мир з твоїм батьком я пообіцяв, що до тебе будуть відноситись, як до сина золтана. Це і мене стосується в першу чергу.

Десмонд опустив очі і замовк.

Згадуєш той момент коли я покарав тебе за брехню? З Аріканом я б зробив так само, ти в цьому переконався, коли він прикривав твою втечу, - золтан встав із свого золотого трону прикрашеного коштовним камінням.

Я вже розіслав по усіх Перших землях людей у пошуках цілителів і знахарів, хтось із них точно вилікує тебе, - продовжив він.

Пройшов тиждень і десяток цілителів приїхали, щоб виконати свою справу. Двоє розповіли про те, що це результат магічного впливу. Через те, що вони розривають землю у пошуках коштовного каміння, так і його тіло тріскається за це. Тому їм потрібне каміння, яке добувають на Кристальних островах в кількості, скільки було ран на хворому. Їм принесли біля двох десятків смарагдів, рубінів, сапфірів. Уночі вони мали провести ритуал на самоті, а на ранок пообіцяли, що хворий одужає. Темної безмісячної ночі, двоє хотіли покинути палац золтана, але їм це не вдалось, надто важкими виявились мішки з коштовностями і вони не зуміли безшумно їх тягти, а надсипати не захотіли. Зранку провели ритуал над ними: мішки з коштовним камінням причепили до шиї і кинули зі скелі у воду. Не довго вони кричали свої заклинання бовтаючись у хвилях Алеїл.

Наступні цілителі були більш обережні. Половина з тих, що залишились зібрались і поїхали геть побачивши не надійність ритуалів, а ті що залишились пробували лікувати, але результату не було. Золтан віддячив їм заплативши по коштовному каменю на вибір, щоб мали за що покращити свої навички. Залишився цілитель на ім'я Корвус, він найбільше з усіх нагадував шахрая. Весь час ходив у чорному плащі з каптуром, який закривав половину лиця. З під нього виднівся тільки тонкий прямий ніс і чорна борода без вусів, що росла тільки на підборідді і була пострижена так, що звужувалась утворюючи гострий кут. Він не сказав з яких країв, але з упевненістю взявся за обстеження. По закінченні повідомив, що дійсно хворобу вилікувати неможливо, тому що це тіло так реагує на душевні рани, але можна послабити симптоми.

Мені потрібні квіти чистотілу, імбир, бедрець, листя евкаліпту, квіти білої лілії, а також мед, вино і звичайно кров.

Бедрець нам не відомий, - тихо і невпевнено сказали слуги боячись гніву золтана.

Нічого, у мене з собою має бути сушений, такий навіть краще підійде.

До кінця дня йому все принесли. Цілитель взявся за справу, коли було все готово дав чашу Десмонду. Той випив і навіть не скривився, як тоді коли пив кров. Наступного ранку він вільно пересувався сам, тіло не боліло, міг вільно розмовляти тільки знаходився наче легко сп’янілий.

Що ти таке приготував? – запитав він з цікавістю.

Та нічого особливого. Трохи квітів, що припиняють кровотечу, трохи трав для загоєння ран, трохи для знеболювальної дії, кров як і радили ваші лікарі, а вино допоможе відновити твою  кров і притупить частково біль.