Нове життя

Десмонд і Арікан прийшли на майданчик, який оточувала жива загорожа. Садівники добре дбали про неї, вона була така рівна, що не вірилось, що так можна постригти кущі. Їхній учитель сидів на лавці, і здавалось дрімав. Був він вже похилого віку, тому що борода була не біла, як у фіданців, а сива, голову йому вже не приходилось голити вона полисіла сама.  Десмонд тихо підкрався за спину Батура і тільки він хотів покривлятись собі на втіху, і щоб розвеселити Арікана, який був завжди серйозний і похмурий, так ніби це його відправили в чужу країну, як почув: «Навіть не думай!». Десмонд обійшов лавку і став поряд з Аріканом напроти їхнього учителя.

Старий пердун, що ми сьогодні будемо вивчати? – запитав Десмонд.

Що, що ти сказав? Як ти мене назвав? – обурився Батур.

Старий пердун, так на нашому діалекті звучить твоє ім’я.

Старий посміхнувся.

Хто тобі розповів? Арікан?

Десмонд мовчав. Батур дав їм дерев’яні палки, які слугували їхніми мечами. Вони стали один на проти одного думаючи, що в цьому полягає їхнє тренування.

Ні! – крикнув Батур. – До мішків, будете на них тренуватись. Тренування закінчиться тоді, коли з мішків почне сипатись пісок.

Дайте нам справжні мечі і він швидко посиплеться, - заявив Десмонд.

Піздюк, ти що самий розумний? Давай починай і бий добре, сил не шкодуй.

Десмонд почав лупцювати мішок палкою, нічого не відбувалось. Він приклав ще більше сили, але нічого не тріснуло, крім його терпіння.

Надоїло! Нічого не вийде! – крикнув він кинувши палку на землю.

В тебе весь день попереду, - спокійно сказав учитель дивлячись на те, як Арікан і далі мовчки продовжує бити по мішку з піском. Десмонд також подивився на нього, взяв палку і продовжив. Пройшло пів години, невдоволений юнак продовжив:

Мішок здачі не дає.

Ото ж бо, - підтвердив старий.

Тренування продовжилось, Арікан рівномірно і спокійно продовжував бити своїм мечем-палкою по цілі, а Десмонд після агресивних атак по не рухомому противнику, весь спітнілий і втомлений сів на землю перепочити.

А якби він ухилявся і ще здачу давав? – сміючись запитав Батур.

Арікан продовжував бити по мішку

Ми вже пів дня його б’ємо, - жалівся принц.

А ще пів дня попереду.

Не буду! Вистачить з мене. Що це за тренування таке? Ми з братом дома справжніми мечами вправлялись.

Якщо удариш мене хоч раз, підеш відпочивати.

Батур став напроти Десмонда, Арікан перестав бити мішок і став спостерігати, що з цього вийде. Хлопець розмахнувся дерев’яною палицею, учитель відскочив назад, тренувальний меч пролетів убік тягнучи руку юнака за собою. Він узяв його обома руками і хотів ударити навскісним ударом згори донизу, але Батур пірнув під палицю і опинився біля нападника. Потім він схопив його за руку і кинув уперед. Весь у пилюці Десмонд піднявся і кинувся з криком на свого учителя, але за мить крик стих, коли він отримав кулаком у живіт. Нападник зігнувся вдвоє і став на половину нижчим, а тоді зовсім упав на землю. Батур узяв його меч-палицю і надавив йому на спину.

Ти мертвий, - спокійно промовив він.

Арікан продовжив бити мішок. Десмонд продовжив лежати. Мішок тріснув і з нього посипався пісок. Батур пішов.

Тренування закінчене! – крикнув він не обертаючись. «Одного точно чогось навчив» - думав він йдучи.

Арікан повертався до своєї кімнати, а його руки боліли від натертих до дерева мозолів. Десмонд повертався до своєї кімнати і його боліло усе.

Старий пердун, - вилаявся він тихо тримаючись за живіт.

Арікан підхопив його і вони разом пішли відпочивати.

***

Десмонд знаходився завжди в оточенні слуг, він же був майже, як син золтана. Але одного вечора до його кімнати крізь відчинене вікно пробрався невідомий, він почув це і взявся за кинджал, який тримав біля ліжка.

Спокійно, юний принц, я не завдам вам шкоти, - промовила тінь.

Ти хто? – пошепки, щоб не почула охорона за дверима запитав Десмонд.

Я із Кордови, ваша мати померла, - таким же тихим голосом відказав невідомий.

Як це сталось? – вже голосніше запитав юнак.

Ніхто не знає причини, вона після вашого від’їзду стала сама не своя і з кожним днем життя мов покидало її.

Дощу у кімнаті не було, але по щоках Десмонда покотились мокрі каплі. Він стер їх рукою і встав з ліжка.

Я їду додому!

Я вам допоможу, але потрібно вибиратись крізь вікно, охорона вас не пропустить.

Я зберу швидко речі і вирушаємо.

Багато не беріть, тут важко спускатись, у мене з собою є все необхідне для дороги.

Вони спускались по стіні обережно тримаючись виступів. Нічні вулиці Карнаку були пустими, тільки пари охоронців прогулювались ними час від часу. Усе спочатку йшло якнайкраще: вони спустились із стіни, пробрались по вулиці що вела з палацу золтана до житлового кварталу, дійшли до конюшні, де залишений був кінь, але потім пішло щось не так. Коли виганяли коня, із шинку, біля якого саме знаходилась конюшня вийшли місцеві, вони зразу помітили, що це чужинець, та все б нічого, якби не п’яний запал і цікавість. Вони почали розпитувати невідомого про те хто він і звідки, він не хотів відповідати, бо вони поспішали. Тоді місцеві захотіли, щоб хлопець, який був закутаний весь так, щоб його не упізнали показав своє лице. Він звичайно цього робити не став і слово за слово почалась бійка. Шанси були не на стороні втікачів, тому що їхніх противників було вдвоє більше. П’яні звичайно не мали хороших бойових навиків, а з хмільним напоєм всередині ці навики зменшились вдвічі, тому Десмонд який тренувався, як виявилось не дарма добре з ними справлявся. І невідомий посланець також не дарма їв хліб свого господаря, бо так давав підсрачників п’яницям, що вони падали в коняче лайно. І все було б добре, принаймні у втікачів, якби не охорона, що збіглась на шум. Так їх і затримали.