Вогонь війни

            Замок палав на високій гірській галявині. Клуби чорного диму піднімались високо вгору закриваючи шлях для сонячного проміння. Жителі окружних поселень, що розкинулись у підніжжя гір, могли споглядати, як полум’я захоплює весь замок. Своїми гарячими і яскравими кроками воно поширювалось впевнено і нестримно.

«Хоч би короля там не було», - говорили одні.

«Хоч би король там був », - перешіптувались інші.

Нандор прокинувся у своєму ліжку весь спітнілий. Стрибком він кинувся до дверей, відчинивши їх, побачив, що все спокійно, ні вогню ні диму. Ще сонний підійшов до вікна, перші сонячні промені пробивались крізь захмарене небо повільно освітлюючи долину в якій між гірськими хребтами простягалась його країна. До кімнати без стуку влетів слуга:

На нас напали! – закричав він, і почав відхекуватись від пробіжки стрімкими сходами замку.

Хто?  – безтурботно запитав король продовжуючи оглядати свої володіння. Він все ще не проснувся і роздумував про свої сни. Дрібні каплі дощу почали покривати кам’яне підвіконня. Нандор висунув руки у вікно, дощ приємно освіжав. Він склав долоні наповнивши їх прохолодною водою і виплеснув її на лице затримавши їх там на мить, легка щетина поколювала шкіру. Він прокинувся.

Я скоро буду, - промовив король до підлеглого, той вийшов у двері і спустився кам’яними сходами так, що було чути його кроки по них.

Він одівся і вийшов у слід за слугою. Проходячи повз двері сусідньої кімнати тихо відчинив їх, там спали два його сина. Один був закутаний весь у ковдру, замість нього на ліжку був клубок матерії набитий ватою. Молодший мирно спав, міцно обнявши свою подушку. Тихо зачинивши двері Нандор спустився на перший поверх замку. Не дійшовши донизу, ще на сходах, король запитав: «Що трапилось?»

            З людей, що скупчились і щось жваво обговорювали вийшов не знайомий молодий хлопець.

Я посланець із Адон, - було видно, що він їхав усю ніч, тому що був знесилений і ледь розмовляв, одяг був весь у бруді, - На нас напали, - продовжив він.

Це я вже чув. Хто напав? Як? – перебив його король.

Спалені усі пограничні поселення. Частина міста Адон також згоріла. Хто напав -невідомо.

***

Дощ ставав все сильніший. Люди боролись із полум’ям як могли, а великі рясні каплі їм у цьому допомагали. Тодор Станімір збирав людей, щоб погасити пожежу, він був управителем міста Адон – найбільшого і найближчого прикордонного міста на півдні країни. Недалеко від нього по ріці Коранка проходив кордон між Кордовою і Фіданом – більшою, могутнішою і багатшою країною.

Відправляйся до короля, - сказав він своєму гінцеві, -  І передай слово в слово: «Поселення спалені, ворога ми не знайшли. Це можуть бути тільки перші кроки, потрібно готуватись до війни».

Таке мені сказав передати мій господар, - відзвітував гонець.

Коли це сталось? – поцікавився король.

Учора вранці.

Але чому ти так довго сюди добирався?

Спочатку я поїхав у столицю, але там вас не було і мені сказали, що ви у замку Драко.

Ти голодний? Бачу, що голодний. Дайте йому теплої їжі і щось переодягтись.

Нандор Дедлаф узяв своїх синів Доріна і Десмонда і відправився у Конрад – столицю держави. Туди вже повернулась його дружина Івена із Джорнел, куди вона їздила відвідати родичів.

З усіх куточків країни з’їжджались воїни на заклик короля. Після двох днів зборів і підготовки Нандор з військом вирушив на південь, очікуючи нападу ворога, але цього так і не відбулось. Коли вони добрались до південних кордонів, села нагадували почорнілі осередки минулого життя. Жителі втратили майже усе, а у їхніх очах читалась пригніченість тим, що така доля випала саме їм. Король зрозумів, що він як володар країни повинен виконати свій обов’язок правителя держави і поквитатися із кривдниками. Але водночас він знав, що сили противника переважають його власні, іншого виходу не було, війна так війна. З військом король відправився до кордону держави.

***

            Військо Нандора і чоловіка сестри золтана Фідану - Тезея зустрілись на ріці Коранка, яка розділяла як Перші землі і півострів Айлін, так і Кордову з Фіданом. Битва закінчилась швидко, Нандор розбив значно менші війська противника. Частина його війська у місці де завертає ріка перейшли її, і коли основна сила війська – кіннота перейшли брід і ударили по ворогу, то додаткові сили з флангу довершили битву дощем із стріл. Кіннота Нандора разом із ним самим оточила невеликий загін воїнів, які ставши колом чекали своєї смерті. Було видно, що зброю кидати вони не будуть. Всі вони були схожі один на одного. Пісочний легкий полотняний одяг і шарф, що закривав їхні голови і лице. Нандор під’їхав на своєму коні поближче до оточених.

Хто тут старший?! – крикнув він із сідла.

Вперед вийшов один із воїнів, він зняв свій шарф показавши лице. На смуглявій шкірі виділялась довга біла борода, а на голові навпаки – волосся не було.

Я! – відказав той.

Я не хочу вас вбивати, кидайте зброю.

Якщо не ти, то наш золтан. Він направить ще людей і ваші поселення будуть горіти, як і наші.

Вони вже горять! – крикнув до нього король.

Але ж…

Хто ти? – запитав король.

Я Тезей із Балкану, це на моїх землях горіли села.

Але я такого наказу не віддавав, ми не хочемо війни із Фіданом і сюди прибули тільки тому, що наші села також горіли.

Сюди прямує золтан, через два дні він буде у Балкані. Можеш відправитись туди і вирішити цю проблему із ним, я не вправі нічого вирішувати. Поки його не буде із моїх людей вас ніхто не зачепить.