Глава 12

Я, мабуть, погана мати, але не сказала Тімі про приїзд колишнього. Не розповіла, бо Олексій одразу попередив, що заскоче на хвилину – тільки віддати документи. Навіщо такі зустрічі, нагадати синові, що він тепер на останньому місці? На щастя, у Тимофія якраз було тренування і я навіть цьому раділа. Він все-таки повинен знайти друзів і починати “приживатися” на новому місці! А ось сама я почувалася жахливо. 

Якби тут була Юлька, то обов’язково б сказала, що мені треба зробити макіяж і одягнутися у щось сексуальне, щоб у Дігтярьова відкрилися очі. Хай шкодує! У моєї подруги все вирішувалося просто, але я точно знала, що це буде пуста затія. Олексій дивився “крізь мене” вже давно, а тепер, коли жив зі Златою і поготів. Просто мати його сина, такий собі фінансовий тягар і нічого більше. 

Телефон задзвонив якраз коли я скептично оцінювала свій вигляд у дзеркалі.

– Привіт, – я думала що з часом зможу розмовляти байдуже, та поки не дуже виходило. 
– Я внизу, спускайся, ти ж у третьому під’їзді?
– Так, зараз буду. 

Олексій поводився, як я і очікувала, навіть прикинувся, що забув, де жила раніше моя тітка. А може й правда забув, бо йому зараз треба розважати свою “кицю”? Я одягнула темні окуляри, коли виходила і це була єдина можливість приховати від колишнього свої почуття.

Його машина стояли трохи далі від проїзду і я пішла назустріч, наче по розпеченому вугіллю. Чотирнадцять років вважала його рідною людиною, а тепер раптом це став зовсім чужий чоловік!

– В мене замало часу, тому ось, – Олексій простягнув мені файл з документами. – Перевір, чи тут все, щоб я не мотався зайвий раз. 
– Економиш бензин? – я продивилась папери і поклала їх назад до файла. – Невже не хочеш хоча б трохи часу провести з сином? Навіть не питаєш чи йому щось треба.
– А крім форми є ще щось термінове? 

Мені хотілося закричати. Звичайно є, наприклад, батьківська участь в житті, просто можливість поговорити, поділитися, може якусь пораду отримати! Але Олексію зараз це не дійде, я точно бачила по тому, як він наїжачився.

– Тімі треба замінити скло у телефона, ти б міг його звозити, у тебе ж є знайомі у сервісі! – говорити рівним голосом було дуже важко, але я впоралася. 
– Тобто він його вже розгатив, бо певен, що будь-коли отримає новий?
– Не розгатив, а тріснуло захисне скло, його для цього і ставлять. Твій син хлопець! Він не може ходити по струнці, десь був трохи необережним…
– От нехай подумає, чи речі падають з неба! Через два тижні отримаєш аліменти і відправиш його до сервісу, ти ж хотіла мати офіційну допомогу? Я пропонував вирішити все полюбовно...

Ця, дріб’язковість була чимось новим для мене, аж стало гидко, але я нічого не встигла відповісти, бо дверцята авто відчинилися і з машини вийшла Злата. 

– Ще довго? – мене вона проігнорувала, зате демонстративно поклала руку на живіт, який був ледь помітним під обтягуючою сукнею. 
– Ні, вже все вирішив.

Олексій одразу одвернувся, а його нова пасія по-дитячому надула губи. Вона всіляко підкреслювала їх різницю у віці і це добре виходило, бо зараз Олексій виглядав “солодким папіком”. В нього взагалі була рання сивина, але чоловіка це не псує, якщо він не поводиться, як мій колишній! 

– Що мені сказати Тімі? – я таки вирішила ще трохи його затримати. – Коли у тебе буде вільний день?
– Ще не знаю…

Злата повисла у Олексія на руці і він підтримав її, наче бідлоашна зараз втратить рівновагу. 

– Я хочу морозива! – вона погладила живіт. – З полуницею, у нас же дівчинка, вона теж любить солодке!

Далі знаходитись поруч з цією парочкою мені було несила. Отже, дівчинка… Дігтярьов, мабуть вже спить і бачить, яка у нього буде маленька принцеса. А як же! Хіба що він найме для Злати цілодобову помічницю, бо сам навряд чи буде вставати і колихати дочку чи міняти памперси. На такий подвиг взагалі мало хто з чоловіків здатен.

Я одразу згадала В'ячеслава. Якось так виходило, що він весь час спадав мені на думку разом з Веснянкою. Хай там як, може не ідеально, але тягнув на собі обов’язки і ні на кого їх не перекладав, хоча йому точно потрібна була підтримка. Поки я піднімалася ліфтом вирішила, що це знак. У всякому разі варто спробувати, бо мені немає чого втрачати.

Я набрала В'ячеслава, щоб раптом не передумати, але він досить довго не відповідав. Нарешті, коли я вже збиралася відбити дзвінок, почула знайомий голос.

– Маргарито, доброго дня.
– Доброго. В мене сьогодні був час все обдумати, якщо ваша пропозиція ще в силі, я можу спробувати допомогти з Веснянкою. 
– Чудово, – він явно зрадів, – Я зараз в парку з візочком, якщо ви вільні, можемо там про все поговорити… У малої денний другий сон, не хотілося б вертатися.
– Добре, я прийду. 

Я поклала телефон і відчула, наче зробила той самий перший крок до нового життя. Незалежного від Олексія і чужої думки, бо мене зараз мало хто підтримав би, навіть Тіма чи дівчата, до яких я завжди прислухалася.