Глава 10

Рита

Професіна чуйка мене не підвела – Веснянка виглядала цілком здоровою і ті висипи геть не нагадували краснуху. Коли я закінчила її оглядати, мала схопила мене за палець і наче не хотіла відпускати.

– Ви добре зробили, що одразу почали бити на сполох, але на щастя хвилюватися немає чого, – я зверталась до Вячеслава, але не могла відвести очей від усміхненої дитини. – Це звичайна пітничка.

Мій сусід мовчав і підвела на нього погляд.

– Висипи через те, що дитині було жарко і її вчасно не переодягнули, – довелося все роз’яснювати новоспеченому батькові.

– Вранці нічого такого не було… – він почухав підборіддя.

– Це  немовля. У них дуже ніжна і чутлива шкіра, нічого дивного. Веснянку ж бабуся доглядала, те саме “старше покоління з любов’ю до манки”?

– Так, – Вячеслав зітхнув. – Інших варіантів не було. 

Я промовчала. Нагадувати про можливість оформити декрет не стала, бо вже пропонувала такий вихід, але ж робота…

– Маргарито, а у вас є зайва хвилька? – Вячеслав несподівано змінив тему. – Я хотів з вами поговорити.

– Кажіть.     

– Може вип’ємо кави?

Це було настільки несподівано, що я трохи розгубилася. Не сказати, щоб між нами проскочила іскра, скоріше навпаки і я уявити не могла, який привід він придумав для розмови за кавою.

– Дякую, але я після кави погано спатиму. 

– Можна зробити легке лате, майже дитяче, так кофеїну практично немає.

Пропозиція була цікавою хоча б тому, що ми з Тимофієм обходились без звичної кавоварки. Я знизала плечима і пішла за сусідом до кухні, яка виявилась ідеальним “чоловічим” зразком – ні тобі сковорідок і каструль на плиті, ні зеленої цибулі на підвіконні. 

– З сиропом? – поки я оглядалася Вячеслав вже запустив апарат і він приємно гудів, наливаючи напій з пишною пінкою.

– Дякую, ні. 

– Пригощайтесь, – він поставив переді мною чашку. теж мінімалістичну – просто білу без написів “Кращому куму”.

Я зробила перший ковток і ледь не закрила очі від задоволення. Смак дійсно був чудовий, але я трохи нервувала, очікуючи, куди поведе сусід. 

– Маргарито, я б до вас з таким не звертався, але ризикну, тому що Веснянці ви подобаєтесь.

– Правда? – такий початок здивував ще більше. – А як ви про це дізнались? 

– Але ж це помітно, – просто казав він. – Я раніше думав діти вчаться цьому у батьків, але в неї від народження досить зрозуміла міміка. Якщо вже щось не так, не сплутаєш точно! І ще… ви живете за два кроки він нас і у вас досвід… 

Я почала здогадуватись, до чого він веде і вже хотіла сказати, що поки не працюю офіційно, але мої припущення виявилися хибними.

– Ви б не погодились на якийсь час стати нянею? Не на цілий день, на першу половину, щоб я мав змогу їздити в офіс. Не починаю з питань зарплати, бо ви мене за це відчитали, але я готовий платити на рівні з дитячим лікарем і всю суму за місяць наперед. А ще з мене новий секрет для замка.

Це маленьке зауваження зачепило мене найбільше. Тобто, він пам’ятав про мої проблеми, хоча своїз вистачало.

– Навіть не знаю. Чесно кажучи я не працювала нянею.

– Розумію, ви лікар і це не те саме, але просто не можу зібратися і довірити Веснянку будь-кому. А вам я довіряю. 

– Дякую, – мені одночасно лестила така пропозиція і трохи бентежила. Гроші грошима, але бути нянею… мій диплом скоро вкриється не те що пилюкою, поросте травою. – Я подумаю, добре?

– Звичайно. А щоб нам було простіше домовитись, може запишете мій номер телефона? 

Він продиктував цифри і я за звичкою одразу їх набрала, просто щоб перевірити. У Вячеслава одразу завібрував телефон.

– Ще раз дякую, – він записав мене і підвівся слідом, щоб провести до дверей. – Смачного пирога!

– Передати вам шматочок? – він мене росмішив таким неспоіваним переходом. – Хоча ще не знаю, чи Тіма зробив все що я просила, може досі в Роблекс грає.

– Димом наче не пахне, не переймайтесь, – він посміхнувся і відчинив двері – Я чекатиму на дзвінок. 

Диму і справді не було. Тимофій з усім впорався і мій яблучний пиріг стояв на підставці, накритий рушником з корівками. Я вже зібралась подивитись, чи взявся він скоринкою, коли телефон знову ожив в кишені. Отже, Вячеслав, щось таки забув сказати! 

Цікаво що тепер? Я вже приготувалась вислухати ще одну пропозицію, але з подивом побачила, що це телефонує не мій сусід, а Леся. Шкільна подруга, яка зараз повинна бути на Шрі Ланці. 

– Привіт, ти що вирішила весь роумінг на дзвінок витратити? 

– Не вгадала! – Леся розсміялась. – Знаєш, де я зараз? 

– На відпочинку, чи тебе вже вкрав місцевий раджа и вивіз на килимі-літаку? – я сіла і відщипнула краєчок пирога. 

– На календар подивись, ти вже спала, чи що? Ми вже приїхали, через годину будемо у тебе.  

Я почула, як вона з кимось голосно розмовляє і кинула оком на годинник. Точно, зі своїми сімейними трешаками геть загубилася часі! 

– Слухай, люба, а ти не хочеш спочатку додому поїхати, валізи розібрати? 

– Ти адресу кажи, відлюдниця! Я ж у тебе ще не була ні разу після того як… Ладно, не хочу про це. І не здумай зараз сказати, що у тебе не прибрано і пустий холодильник.

– Пустий, є тільки яблучний штрудель.

– Оооо, – простогнала Леся, – вже захлинаюсь слинкою! Все інше ми з собою привеземо.

– Тобто ти і Юльку за собою тягнеш?! Дівчата, ніч на носі, ви нормальні? 

– А ти коли її побачиш, все зрозумієш. Кидай адресу, ми беремо таксі і їдемо до тебе!