Глава 9

Вячеслав

Мати вже відкрила двері, щоб піти, але, почувши мої слова, повернулася назад. 

– Я зриваю злість?! Та я про тебе піклуюсь, бо більше немає кому! Хай, я б ще не стала сперечатися, якби ти допомагав грошима, але тягнути самотужки дитину?

– А ти бачиш інший вихід? – я слухав маму і просто не міг повірити. Вона ж жінка! Сама мати, як можна бути настільки байдужою?  

– Звичайно і я тобі про це казала. Дід з бабою заберуть Руслану і оформлять опіку. 

– Правда? Це ті дід з бабою, які місяць до онучки не приходили, навіть не поцікавились, що з нею? Де гарантія, що вони потім не передумають? І, між іншим, ти точно така ж бабуся для малої, бо я нізащо не повірю, що батько Руслани хтось інший, а не мій брат. Але ж ви чомусь навіть сумніватися не стали, Сашко сказав: не від мене, отже так і є. 

Веснянці наші розбірки на підвищених тонах не сподобались і вона почала кривити губки, а потім голосно розплакалась. Я вийшов з кухні і поніс її назад в ліжечко, зручно уклав і запустив мобіль, який крутився і тихенько наспівував мелодію. Це зазвичай спрацьовувало і цього разу також мала швидко заспокоїлась, але ми з матір'ю не договорили, точніше вона не все сказала. 

– Ти такий швидкий на розправу, а навіщо твоєму брату брехати? Він точно краще за тебе знає, його дитина чи не його! А якщо вже сумніватися, то чому Дана не захотіла робити тест на батьківство, все б одразу стало на свої місця. 

– Не знаю, – в мене не було відповіді. – Може пішла на принцип, враховуючи те, як ви з нею поводились. 

– Зате ти кинувся допомагати, думаєш я не знаю чому? Вже стільки років пройшло… скільки ще ти себе гризитимеш? Зрозумій, нарешті, так трапляється, ти не винен  в тому що сталося! І те, що ти зараз робиш не допоможе, не займайся самообманом, синку!  

Мені наче встромили в груди щось розпечене, так що на мить навіть дихати стало важко. Не очікував, що найрідніша людина використає моє минуле таким чином. 

– Мамо, краще йди, – я не впізнав власний голос, який став хрипким, наче я захворів на ларінгит. – Ще трохи і ми більше взагалі не будемо з тобою розмовляти! 

Вона набрала повітря в груди, але в останній момент передумала і мовчки вийшла з дитячої. Я навіть не озирнувся, аж поки не клацнув замок. 

Біль накрив раптово разом з спогадами, але я вже добре навчився боротися з цим монстром. Просто не можна собі давати часу на жаль і краще за все терміново чимось зайнятися. Я поліз в комод, де зберігались дитячі речі. Вже кілька днів хотів зробити “захист” для ліжечка, що Веснянка не могла випадково вдаритись. На “мамських” форумах було безліч посилання на магазини, де продавалися готові бортики, але я поки так іх і не замовив, тому взявся ладнати конструкцію власного виробництва.

Перед Веснянкою поклав яскраву іграшку, а саму її перевернув на животик, тоді це й помітив. Червоні цяточки густо вкривали спинку там, де задралася сорочка і я покинув дурну роботу, щоб краще все роздивитись. Відкриття мені аж ніяк не сподобалось, особливо враховуючи те, що на годиннику була шоста вечора. Поліклініка вже закрита, а викликати Швидку допомогу така собі ідея. 

Я геть розгубився, та раптом мені наче хтось трусонув. Адже у нас з Веснянкою лікарка за стіною! Не дуже ввічливо звалюватись отак на голову, аде Маргарита сама казала, що в разі чого тягнути не можна. Я більше не думав, як це буде виглядати, просто впевнився, що мала зручно лежить і вийшов в під’їзд, що подзвонити в сусідні двері. 

На щастя чекати мене не змусили, але відчинив Тимофій і на його обличчі на мить відобразився подив, змішаний зі страхом.  

– Привіт, Тімо, пустиш? В мене термінова справа до твоєї мами, якщо вона вдома.

– Емм… – зам’явся хлопець. – Мам, це до тебе.

– Що там таке?

Маргарита вийшла до нас, витираючи руки об фартух. Вона була в простому домашньому одязі, з зібраним в “гульку” волоссям і принесла з собою запах яблучного варення. В цьому було щось таке затише і спокійне, за що хотілося учепитися. 

– Вячеславе? З Веснянкою все нормально? 

– Чесно кажучи я не певен. Не дуже розбираюся в медицині, але погуглив і мені здається у неї краснуха… Ви не можете глянути? Раптом що ми тоді одразу поїдемо в лікарню. 

– Гаразд, – на щастя Рита одразу погодилась. – Тімо, через двадцять хвилин якщо я не повернуся додому вимкнеш духовку і витягнеш пиріг. Накрий його чистим рушником, там є в шафі…

Вона зняла фартух і підійшла до мене. Підвела на мене серйозний погляд, а я наче бовдур не міг не задивитись її блакитними очима. 

– Ходімо, – Рита мене наче розбудила. – Не будемо кидати дитину надовго саму, хоча, я майже впевнена, що ви помиляєтесь і ніякої краснухи у Веснянки немає…