Глава 8

Вячеслав

Я лише кілька днів не приходив в офіс, а проблем так накопичилося, хоч греблю гати. Обіцяв матері повернутися за дві години, а простирчав на фірмі майже п’ять і все одно не домовився з новими партнерами. Тепер душа була не на місці, хоча й розумів: якщо  з Веснянкою щось було не так, мені б подзвонили. 

Дверцята ліфта роз’їхалися, але не встиг я вийти, як відчув солодкуватий запах, який ні з чим не сплутаєш. Хтось прошмигнув повз на верхній сходовий майданчик і це мене дуже зацікавило. Незнайомий хлопець, ніколи не бачив його раніше.

– Взагалі то у нас в під’їзді не палять, – не знаю, чому я не пройшов собі повз. Швидко піднявся по сходинках і зупинився навпроти. 

– А я нічого такого і не роблю! – він щось сховав за спиною. 

– Точно, мені ввижається. На три поверхи вейпить кавуном… 

Хлопець з викликом на мене подивився і тільки тепер помітив, на кого він схожий. Не сам, а очі – яскраво-блакитні, точно, як у Маргарити. 

– Дай вгадаю, ти з тридцять другої квартири? – у відповідь хлопець промовчав, але похнюпився і не дивився в очі, отже, я вгадав. Побачив ще й сумку зі змінкою, з якої стирчали бутси… – Ось що, я вдам, що нічого не бачив, не буду казати твоїй матері, а ти більше не валятимеш дурня. Якщо будеш продовжувати, посадиш дихалку і все! Потім будеш гризти лікті.

– Ой, та всі це кажуть… – він відмахнувся і поліз в кишеню за жуйкою. 

– Ну, я не знаю як всі, а мене свого часу з команди в універі викинули. Спочатку переведи в запасні, а потім – фьють! Всі поїхали до Данії на змагання, а я з групою на картоплю. 

– Серйозно?

– А таке про себе вигадують? Тебе як до речі звати?

Хлопець вагався, але недовго.

– Тимофій. 

– А мене Вячеслав, – я простягнув йому руку. 

– Але наша команда до Данії точно не поїде, – вперто пробурмотів він.

– Не до Данії, то хоча в область на змагання. Поживеш з хлопцями в общазі, спробуєш, як воно - вільне доросле життя. Якщо сам собі все не зіпсуєш. 

Тимофій збентежився і нахилився підібрати форму. “Компромат” випав з його задньої кишені і мін новий сусід залився фарбою, коли випростався.

– Давай краще сюди, мати знайде, буде скандал! Нічого їй не скажу, якщо пообіцяєш, що такого більше не буде. І ще – жуйка тебе не врятує, краще зуби дома почисти.

Замість відповіді я отримав кивок головою і Тимофій побіг вниз, а я почув тихе дитяче хникання. Отакої! Стирчу на сходах, наче вихователь в літньому таборі, а самому давно треба давно бути вдома! Я відчинив двері і переступив поріг, а мати одразу вийшла назустріч. З дитячої досі чулося тихе скиглення, але вона ніяк на це не реагувала.   

– Вибач, я затримався…

– Еге, на кілька годин! Заходь, мий руки, я хоч обід тобі приготувала! 

Мати була дуже точно не в настрої, але її слова ввели мене в ступор. Який обід, я наче замовив для неї готову їжу в ресторані та навіть фрукти, які вона любить. 

– Тебе пів дня  не було, – мати вдарилася в розповідь. – Я взяла візочок і з’їздила в магазин. Зварила тобі борщ, картоплю з м’ясом натушила… 

Я бачив, що вона хотіла як краще, але це не вкладалося у мене в голові. 

– Чого ти не подзвонила, з візочком в магазині дуже незручно. Якщо вже так хотіла хазяйнувати, є доставка продуктів, я б заплатив.

– Навіщо все так ускладнювати? Я залишила Руслану з охоронцем, вона спала, так що все нормально! 

Мене наче блискавка вразила. 

– Тобто, з охоронцем? Ти поставила візок з немовлям біля незнайомої людина і пішла купляти м’ясо з картоплею? Це було настільки необхідно? Я не сперечаюся щодо твоїх поглядів на виховання. Хай для тебе підгузки – зло, а дітей треба загортати в пелюшки, як котове сало, але покинути Веснянку в магазині?! 

– Там кругом стоять камери! 

Я обійшов мати і зазирнув в дитячу. Маленька лежала в ліжечку, махала рученятами і трохи кумендо кривилася. 

– Привіт, сонечко, я зараз до тебе прийду! – хотілося скоріше обійняти. – Пограйся ще трохи!  

Я пішов переодягнутися і вимити руки, але мати явно образилась і тепер закрилася на кухні. Нехай! Може хоча б зараз трохи подумає, що робить? Я не став вчиняти скандал, але вже тоді вирішив, що більше не проситиму її про послуги. Краще чужу людину, хай мені це зовсім не подобалося.  

Веснянка побачила мене і одразу посміхнулася. На щічці ямока, а волоссячко так солодко пахло! Я взяв її на руки, притулив до себе і поцілував в маківку, а потім пішов до матері. 

Вона демонстративно відвернулася і зараз капала собі валеранку.

– В мене є в пігулках корвалмент, там, в аптечці.

– От дякую тобі, синку! Подбав про мене на старості літ! Я ж тобі зла хотіла, точно, все робила спеціально, щоб ти на мене отак накинувся!

– Тобто ти і зараз вважаєш, що зробила правильно? Борщ важливіший за дитину?  

– За чужу дитину – так! – жорстко відрізала мати. – Ти повнолітній, на жаль не можу ніяк на тебе вплинути, але пом’яни моє слово: ти ще дуже про свою дурість пожалкуєш! Захочеш мати нормальну родину, а в тебе “причеп”! І не думай, що Руслана комусь буде потрібна, хіба такому спасителю як ти!  

Мати кулею вилетіла в коридор, так що Веснянка навіть здригнулася, то ж я притулив її до себе.

– І не бійся, маленька, все добре, просто бабуся на тобі зірвала зло. І ти не чужа, нікому я тебе не віддам.