Глава 7

Я, звичайно, очікувала, що з першого разу не знайду вакансію, але на біржі мене жорстко повернули на землю. Дитячий лікар? Вкрай маловирогідно, бо лікарні, зазвичай, повністю укомплектовані, хіба що я погоджусь працювати молодшим медичним персоналом… Це остаточно зіпсувало мені настрій, тому хотілося скоріше прийти додому і відгородитися від усього світу. Просто побути наодинці і подумати про те, що робити далі. 

На годиннику була лише перша, тому я точно знала, що Тіма повинен бути в школі, але виявилося, що помилилась. В коридорі валялись його кросівки, отже, син знову прогуляв заняття. 

– Тіма! – я гукнула, але відповіді не було, тому сама потягнула торби з продуктами на кухню. Склала в шафу борошно та крупу, закинула ящик картоплю і тільки коли відкрила холодильник, за спиною почулися кроки.
– Привіт, я думав ти на біржі праці.

Син взагалі не виглядав винуватим, лише невдоволеним, особливо коли побачив “продуктовий набір для виживання”. Не дуже схожий на те, що він звик їсти раніше.

– А я думала ти в школі! Прогулюєш з першого дня? – я сіла на табуретку, намагаючись говорити спокійно. – Чого ти добиваєшся, щоб з самого початку отримати гарну репутацію?
– Мамо, ось не починай… – він знічев'я покрутив в руках яблуко та кинув назад у вазу.
– Тобто, не починай? Ти в восьмому класі, колись же повинен хоч трошки відчути відповідальність? Ну не хочеш – не вчись, підеш в бурсу на маляра-штукатура!    
– Не піду… Я буду грати в команді… – Тіма поклав на стіл лист паперу. – Ось підпиши, тут дозвіл на відвідування тренировок на стадіоні. Мене сьогодні відпустили раніше, бо ми збираємось готуватись до гри. 

Найбільше зараз хотілося його провчити і сказати: “Ні”, але я себе стримала. Що б це дало, крім того, що зіпсувало наші і без того складні стосунки? 

– Ручку принеси, – зітхнула я. – І допоможи приготувати обід. А то виростеш побутовим інвалідом, який не вміє макарони зварити. 
– Я вмію, – набурмосився Тіма. – Але може сьогодні замовимо піцу? 
– Хіба що ти сам за неї заплатиш. До речі тобі вже чотирнадцять, можна влаштуватись на підробіток у вихідні. Не думав про це?

Тимофію ідея не сподобалась, а я вперше подумала: може навіть добре, що я розлучилася. Наче все робила , щоб син ріс майбутнім нормальним чоловіком, але йому куди більше подобалося жити і ні про що не думати. 

– Гаразд. Почищу картоплю, а ти підпиши, бо потім забудеш! 

Я забрала зразок заяви та пішла до своєї кімнати. Ручку знайшла не одразу, а коли вже зібралася поставити підпис, в сумці задзвонив телефон.

“Коханий”. Я досі так і не змогла змінити ім’я в телефонній книзі. Це був наче острівець останньої надії, який нагадував, що я не сама. Мені б силу волі, як у кращої подруги, яка швидко перейменвала Котика в Ненавиджу. Правда потім Леся з ним таки помирилася на відміну від мене. 

– Так… – я спробувала говорити байдужим тоном, так наче кудись спішу і мені все одно, що скаже зараз чоловік. 
– Привіт, чого не знімаєш слухавку? 
– А хіба я не зняла? Чи ти вже телефонував, а я не чула? 

Дуже знайома гра! Олексій ще той маніпулятор, бо одразу спробував зробити мене винною і почати виправдовуватись. 

– Ладно, проїхали. В мене обмаль часу, ти просила привезти документи, я буду завтра проїздом, будь вдома, забереш.  
– А сина ти не хочеш побачити? – слова самі зірвалися з язика, бо мене просто накрило обурення. 
– Ми бачились позавчора, вже щось сталося? 

Ну ось, знову, я так і бачила, як він ледь стримує роздратування, але цього разу не дала Олексію продовжити.

– Нічого, все добре. Тіму взяли у футбольну команду, а для неї потрібна нова форма і бутси. 
– То поїдь і купи, чи ти вже й на це сама не здатна? Чек скинеш, я поверну гроші. Все, в мене немає часу. Передавай Тимофію привіт, на вихідних, можливо, приїду, заберу його на день. 

Чоловік навіть не дочекався мого “до побачення”, а я сиділа і слухала короткі гудки. Мені наче не вистачало зараз повітря, бо це не вкладалося в голові! Гаразд, мене Олексій розлюбив, це трапляється, у нього було зараз власне життя і нове кохання, але Тіма? Він же його точна копія! І зараз хлопцю якраз найбільше потрібен був батько! З цим я ніяк не могла змиритися і чомусь зараз згадала про Вячеслава. Може мій сусід і не був зразковим батьком, але ж не покинув дитину! Олексію памперси Тімі міняти вже не було потреби, просто спілкуватися та підтримувати, а він…

– Мамо! – голос Тимофія змусив мене прокинутись. – Я приготую картоплю в грилі? 

Я швидко витерла очі, поставила підпис під заявою та пішла на кухню. У всякому разі в мене залишився дорослий син, хоча і буркотливий та бунтар, але сьогодні є кому приготувати мені обід…