Глава 6

– Добрий ранок, – Вячеслав пробігся поглядом по мені в потім по місцю аварії. 

– Ви правда вважаєте, що він добрий? – в мене вже боліли пальці і я потрусила рукою. Хотілося, щоб він пішов собі далі по своїх справам, але сусід підійшов ближче і нахилився до скважини.

– Заклинило?  

Я відвернулася. Чогось дурнішого важко було спитати, бо тут все як то кажуть ясно і зрозуміло. Старий замок і незграбна знервована жінка, яку краще не діставати питаннями!  

Шурхотіння за спиною змусило мене озирнутися. Вячеслав досі чаклував, але до мого величезного подиву замок його все-таки послухався. 

– Тримайте, – він вручив мені ключа. – Трохи перекосило в сердечнику, треба замінити, бо ви так залишитесь в під’їзді. 

– Дякую, – мені було трохи ніяково, наче я зірвала поганий настрій на сторонній людині. – Сьогодні викличу майстра.

– Взагалі то в мене десь є запасний секрет, якщо ви не маєте нічого проти, можу поставити. В уплату за вчорашній візит лікаря.

Ми зустрілися поглядами. І треба ж, Вячеслав знову повертався до того, що так мене розсердило! Правда тепер його пропозиція здавалася куди більше привабливою, та і він сам теж. Йому дуже личив костюм і комір сорочки був ідеального білого кольору, а ще обличчя не прикрашала модна сьогодні “брутальна” щетина, немає до чого причепитися! 

– Я подумаю, – я відвела очі та нахилилася забрати сумку. – Як Веснянка?

– Краще. Сьогодні вночі спала спокійно. – Вячеслав першим натиснув на кнопку ліфта.

– І з ким вона зараз? 

– Моя мати побуде до обіду, я провів з нею роз’яснювальну роботу. Знаєте, як буває зі старшим поколінням, у якого діти не знали, що таке памперси і їли манну кашу?

– А я любила манку, – ми зайшли в кабінку і тепер Вячеслав стояв зовсім поруч. Після моїх слів його брови поповзли вгору, але на губах вперше з’явилася посмішка.

– Жартуєте? Оту, з грудочками? 

– Ні бабуся варила густу, робила з неї пудинг і поливала вишневим сиропом. 

Сусід розсміявся. Несподівано, наче поруч зі мною був такий же підліток як Тимофій. Я сама не розуміла, навіщо завела цю розмову, але все сталося якось само собою.

– В ваших вустах звучить смачно. Поділетесь рецептом? 

– Залюбки. Тільки поки що не годуйте таким Веснянку, хай трохи підросте… 

Він кивнув і між бровами з’явилася зморшка.

– Розумію, зараз у вас важкий період, але чому ви не оформите декретну відпустку на себе? Зараз це можна без проблем зробити, особливо якщо дружина в лікарні! Родичі вам, звичайно, будуть допомагати, але…

– Я впораюсь, – він одразу похолоднішав і наші недомовленості повисли в повітрі. – Якщо все покинути, справи розваляться, не все можна зробити дистанційно! 

– Не обов’язково брати три роки відпустки, хоча б на перший час, поки Веснянка така маленька. ..

Я сама себе зупинила. Навіщо я лізу зі своїми порадами, мене ж ніхто про них не питав? 

– Вибачте, це були просто думки вголос.

– Все нормально. Декрет не єдиний вихід, можна найняти няню, як на мене це було б найкращим виходом. Я міг би спокійно працювати і знати, що з дитиною все гаразд. 

– Або так…

Сперечатися не було про що, але мене не полишало відчуття, що це неправильно. Начебто Вячеслав розумно все спланував, щоб подбати про малечу, але водночас… Не треба було мені торкатися цієї теми, бо вона разбудила старі спогади  Зараз він страшенно нагадав мені чоловіка! Олексій теж вважав, що займатись вихованням дітей повинна жінка, бо так природою задумано, а він буде просто приносити гроші. Ідеальна позиція! Звісно, будь-хто втомився б з немовлям, бо дитина ламала звичний ритм життя… 

– Вас підвезти? – сусід зупинився вже коли ми вийшли з під’їзду і відрвав мене від болючих згадок.

– Не треба! Мені недалеко, пройдуся пішки, ще раз дякую за допомогу.  

Мені дійсно краще було побути самій і я пішла, не оглядаючись. Якби так можна було зробити зі своїм минулим! Його вже все одно не змінити, треба просто прийняти, бо через власні образи я готова звинувачувати всіх на світі. Навіть батька-одинака, в порівнянні з ким Олексій просто нуль без палички.