Глава 5

Рита

Будильник спрацював вже втретє, поки я нарешті розліпила важкі повіки. На новому місці спалося не дуже, і не тільки мені. Вночі чула, що Тимофій теж крутиться, бо його стара тахта скрипить, як несмазане колесо у воза. Тепер точно доведеться бути злою «мачухою», щоб його розбудити.

Я накинула халат та зазирнула в кімнату до свого впертого підлітка. Бадрак, як завжди, за день він встиг навести звичний для себе лад.

– Тімо, – я потягнула за край ковдри. – Вставай, запізнишся в школу.
– Ммм… – він вперто сховав скуйовджену голову.
– Ну ти що, мала дитина, тобі віршик про півника розповісти? Тіма, швидше піднімайся, умивайся, одягайся, півник уже співав давно! Все, досить, підйом, чекаю тебе на кухні.

Настрій був нікудишній. Наче я не з тих, хто прив’язується до так званих матеріальних цінностей, але мені не вистачало звичного затишку. В нашому з Олексієм домі кухня була моїм особистим улюбленим простором, де я любила пити каву вранці, а тут… Все дратувало, а найбільше – моя безпорадність. Якби можна було відкрутити час назад, ні за що б не повелася на його вимоги залишити роботу й сидіти вдома. Досиділася!

Я поставила кип’ятитися чайник, коли син таки зазирнув на кухню та, позіхаючи, впав на табуретку.

– В мене голова болить.
– А більше нічого? – я торкнулася його чола. – Температури немає, дай подивлюся горло.
– Ну мам… – він скривився та прибрав мою руку. – Припини, нормальне в мене горло.
– Тоді досить симуляннічати. Розумію, що в школу йти не хочеться, але що ти пропонуєш? Перевести тебе на домашнє навчання, і ти закриєшся в чотирьох стінах?
– Чому я не можу ходити в свою колишню школу?

Почалося! Ми вже не знаємо вкотре поверталися до цієї теми.

– Тімо, може досить? Тобі доведеться витрачати годину на дорогу і їздити з двома пересадками. Кожного дня! Тут спортивна школа в двох кроках від дому, а якщо ти думаєш, що так більше бачитимеш батька… Ну ти ж сам доросла людина! – я прибрала його неслухняне волосся з лоба. – Він свій вибір зробив, не думаю, що завтра твій батько раптом передумає, враховуючи, що у нього нова дружина вагітна. Все! Снідай і збирайся. Познайомишся з хлопцями в класі і через два тижні будеш ходити в нову школу, як до себе додому.

Мені хотілося розревітися, але я начепила посмішку. Треба хоча б перед сином вдавати впевнену у собі і завтрашньому дні жінку! Як хоч на політ комара наблизитися до такої мети, я гадки не мала. Поки що вирішила стати на біржу праці, врешті-решт у мене був диплом і кілька років стажу, можливо, десь знайдеться місце хоча б на пів ставки?

Син довго вовтузився в коридорі перед тим, як піти, а потім ще шукав торбу зі змінкою, яку десь закинув. Коли за ним зачинилися двері, я вже була на межі. Мабуть, тому сама трохи перестаралася, коли зачиняла за собою двері. Ключ у замку не хотів повертатися, я спробувала його витягнути і зрозуміла, що це пастка.

Ну просто суцільний треш з самого ранку, коли мені треба вчасно приїхати на біржу! Я тихо вилаялася, кинула сумку на килимок і спробувала себе в ролі «ведмежатника». Трохи посунула ключ вправо-вліво, але його просто заклинило! До всього від сусідів знову чувся дитячий плач, а через хвилину на сходовому майданчику опинився В’ячеслав. От його мені тут тільки й не вистачало!