Глава 4

Вячеслав

Я повинен радіти, що Веснянка нарешті заснула і з нею все добре, але замість цього відчував досаду. На себе, через нову сусідку. Важко було визнавати, що стороння жінка в домі принесла мені хоч пів години спокою! Робила все так впевнено, легко, хоча вона чужа людина… а я сам хотів дати своїй дівчинці все. Може й поводився, як бовдур, але не настільки, щоб так мене відфутболити! Гроші ніколи не бувають зайві, а Рита відправила мене в піший еротичний похід. 

Я тихенько зачинив двері в дитячу і поглянув на годинник. Ранок пролетів як одна хвилина, а на мене ще чекала купа на домашніх справ. 

В ванній скупчилась білизна і дитячі речі, я навіть не помітив, коли вони назбиралися. Поки розділяв біле з кольоровим, проти волі згадав ті пости в інтернеті, де жінкам казали про легке сьогодення. Адже прати руками пелюшки не треба і взагалі є памперси. Я б зараз сказав, куди їм запхати свою думку! 

Стояв біля пральної машини і думав, чи достатньо звичайного прання,  чи поставити на дев’яносто градусів, щоб знищити всі бактерії. Веснянка здавалася мені такою тендітною, що я боявся якось їй нашкодити. Навіть довелося погуглити перш ніж упевнився, що не нароблю дурниць.

Коли нарешті з цим покінчив, то згадав, що взагалі ще не сідав за стіл. Навіть не снідав, бо мала капризувала ще зранку. Як новоспечені мами це витримують і не засинають стоячи?

Смикнув дверцята холодильника. Ну звичайно! В магазин вчора теж забув сходити, тому там були “сльози сирітки Асі” замість продуктів. Хіба безалкогольне пиво ще залишилось. Я навіть не став думати про те, щоб замовити доставку, зараз просто не варила голова. Хоч би як я з цим не пробував впоратись, вихід був тільки один, хоча він мені і не подобався. 

Я впав у крісло у вітальні і повернувся до сайтів, де пропонували няню. Вибір досить великий, деякі були зі стажем, деякі просто студенти педвузів на підробітку, але в мене до жодної не було довіри. Не уявляв, як залишу дівчинку з чужою людиною, навіть якщо у неї є диплом, а може мені вони просто не подобались, як жінки. Ідіотизм, але де діти правди? Вона таки буде в моєму домі… хіба якась увірветься отак, як Маргарита. 

Я зітхнув та покинув ці дурні спроби. Точно не сьогодні, тим більше у мене ще залишався запасний варіант.

Довгі гудки тягнулися, наче я телефоную в космос. а не матері, що живе за два квартали від мене. І скоріше за все зараз сидить вдома і дивиться серіал. 

– Привіт, синку, – нарешті я почув її голос, демонстративно бадьорий, від чого роздратування ще більше зросло. – Як справи?
– Нормально.
– Щось по голосу я б не сказала, – простягнула вона. – Ти не захворів? 
– Мамо, ти зараз питаєш просто так чи прикидаєшся, що нічого не відбувається? Так, мабуть я трохи замахався, тебе це дивує? 

Мати помовчала, на фоні було чути музику з “Величного століття”, отже вона дійсно зараз дивилась серіал. 

– Славо, це тільки твій вибір, – телевізор вона все-таки вимкнула, але, судячи з тону, не змінила власної думки. – Я вже казала, що ти робиш найбільшу дурницю у своєму житті! Навіщо тобі дитина? Батьки Дани хотіли забрати Руслану і у них, погодься, є на це повне право. До того ж вони на пенсії, а ти поставиш хрест на своїй кар’єрі! Подумай ще, поки все не зайшло надто далеко!

Мій терпець урвався. До таких пропозицій мати вдавалася вже не вперше і явно не збиралась здавати назад. Як просто – віддати Веснянку діду й бабі і жити собі спокійно! Те, що мої власні батьки могли допомогти не гірше, навіть не обговорювалося. 

– Якщо це все, що ти хотіла сказати, не буду заважати дивитися серіал. – мене накривала злість.
– Зачекай. Не треба кидати слухавку, так не роблять виховані люди. Кажи, що ти хотів, не просто ж привітатися зателефонував? Для цього можна пройти десять хвилин пішки і здвонити не знадобиться.  

Я її перервав і при тому без будь-яких докорів сумління. Тільки лекції з етикету мені й не вистачало! 

– Якщо ти справді цікавишся, мені треба з кимось залишити Веснянку. Я повинен поїхати в офіс, треба бути там особисто, зможеш прийти і посидіти з дитиною? 

Запала неприємна тиша. Я вже приготувався до того, що почую чергову відмовку, але мати тяжко зітхнула.

– Гаразд. Кілька годин побуду, але не думай, що я у захваті. В мене є свої справи. Щось треба принести?

Я подумав про пустий холодильник, але зважив, що просити про таке принизливо. Я ж не бомж, який побираєтсья, куплю все по дорозі додому. 

– Ні, нічого не треба, – я потер скроні. – Намагатимусь швидко все владнати і повернутися раніше.