Глава 3

Деякі чоловіки наче створені для того, щоб передати власні гени. Цей був саме такий, все, як то кажуть при ньому, крім одного – вміння поводитись з власною дитиною. Зараз стояв поруч, наче вперше побачив немовля. 

Дівчинка, яку я тримала піджала під себе ніжки і голосно розкричалася. Її батько залишався у мене за спиною.

– Я поміряв температуру, нормальна… вона суха, не голодна… може це якийсь вірус?  

– Дитина на грудному вигодовуванні? 

– Ні. 

– Я так і подумала. Якою сумішшю годуєте, по скільки, за потребую чи за режимом?

Він явно розгубився від такої кількості запитань. 

– Суміш… Не пам’ятаю, банка на кухні. 

Я кинула погляд на сусіда. Тепер він не намагався зі мною сваритись, навпаки, дивився з неприхованою надією, а на лобі пролягла глибока складка. Явно хвилювався, тому я теж трохи знизила обороти.   

– Добре, я почекаю. Принесіть, бо це зараз важливо. 

Поки він пішов, а я поклала дитину і розгорнула пелюшки. Підняла сорочку, подивилася на ручки й ніжки. Стетоскопа з собою не взяла, але я не помітила важкого дихання, тому могла не так сильно перейматися. 

– Ось, – в лікарні сказали, це сучасна суміш, адаптована, – переді мною опинилася банка НАНу. Знайома, з ведмедиком, такою я годувала ще Тіму. 

– Дуже схоже на те, що у дитини коліки. Бачите, як вона піджимає ніжки до животика? Скоріше за все в суміші забагато цукру, або у вашої доньки чутливе травлення, треба буде зробити аналізи. Як, до речі її звати? 

– Веснянка. 

Я розпрямилася і подумала, що мені почулось.

– Тобто, по документах Руслана… 

– Ясно, – я ледь стримала посмішку. Батьки іноді були дивакуватими, але таке ім’я я зустрічала вперше. – Отже, я дуаю краще за все купити іншу суміш, дайте ручку і папір, напишу назву. Візьміть ще оцей препарат, краплі, можна давати дітям від народження. І також соску, що не пропускає повітря. 

– Але…

– Я залишусь тут. Ваша дружина зараз відсутня, правильно? 

Він відвернувся. Пауза вийшла якась занадто довга, аж поки я почула відповідь.

– Мама Весняка в лікарні, найближчим часом дитина буде зі мною.

– Щось серйозне? – питання злетіло з язика раніше, ніж я подумала. Чого взагалі лізти в чуже життя, наче своїх проблем замало. – Вибачте… Просто подумала, може удастся повернутись до грудного вигодовування. Це було б найкраще.

– На жаль, ні, – він забрав папірець.

– В такому разі ми знайдемо заміну маминому молочку, так, Веснянко? – я знову взяла її на руки. Підібрала ніжки, уклала в позу ембріона і стала потроху погойдувати.  – Ідіть, я поки побуду з дитиною.

– Ви впевнені?  Я буду дуже вдячний... – він запитувально на мене дивився.

– Маргарита, – я зітхнула. Таке собі знайомство вийшло, ще не пройшов неприємний осад.

– Вячеслав, дуже радий.

– Правда? Радієте, коли сусіди ходять в капцях з кам’яних брил і грають в боулінг?

Наша сварка вже була позаду, але я просто не могла стриматись. 

– Я таке сказав? 

– Ні, але щось подібне. Давайте вже все забудемо, я теж була неправа. Йдіть до аптеки, тут наче одна є поруч. 

Він кивнув та навіть трохи підняв куточки губ, а потім швидко пішов, та залишив нас самих. Я продовжувала колихати малу, яка потроху заспокоювалась. Отже, цей метод дійсно працював, шкода, що я не змогла перевірити його на власній дитині. Олексій сказав, що нам не потрібна друга дитина. Не на часі, краще позбутися проблеми. Так, здається і назвав мою вагітність“проблема”, а я дурна послухалася. Тепер вже було пізно щось змінювати.

Ми з Веснянкою походили по кімнаті і я повинна була визнати, що в дитячій все влаштовано майже ідеально. Навіть є сповивальний столик. Аби ще Вячеслав не був таким недолугим, адже це зовсім немовля, якщо захворіє не можна й години чекати! Про його дружину я намагалася не думати. Є рідний батько, мабуть і дід з бабою, повинні впоратись, поки мати хворіє.   

Двері знову тихо прочинилися і через пару хвилин мій сусід повернувся. Довго стояв на порозі і дивився, як його крихітка спить у мене на руках. Я обережно поклала її в ліжечко і знаком показала, що нам краще вийти. 

– Вона заснула? 

– Наче б то так. У всякому разі зараз спить, ви ж бачили. Кладіть її частіше на животик, робіть легенький масаж за годинковою стілкою і годуйте не за графіком, а коли дитина зголодніє.   

Вячеслав кивнув. Ми ще трохи постояли мовчки і я зробила крок до виходу, коли він оговтався.

– Ще раз дякую. Скільки я вам винен? – він поліз у внутрішню кишеню по гаманець і це все зіпсувало. Наче мене одразу поставили на місце.  

– Не розчула…

– Ви витратили свій час, а у вас новосілля. Шафа… речі всілякі треба розбирати.

Я підійшла впритул до цього зверхнього красунчика. 

– Знаєте, Вячеславе, може в вашому світі все дійсно вирішують гроші. Тоді я вам не заздрю, бо уявляєте, іноді люди роблять щось просто тому, що хочуть допомогти! Безкоштовно, від душі! Вам, схоже, не дуже в цим пощастило, співчуваю і до побачення!  

Я обійшла його і вискочила в коридор. І наперед вирішила, що намагатимусь більше ніколи з ним не перетинатись.