Глава 1

Першою в дім запускають кішку. Кажуть так треба зробити на входинах, але у нас з Тимофієм немає пухнастика. Взагалі мало що є, бо цей переїзд я не планувала. Ще місяць тому навіть і уявити собі не могла, що мене викинуть наче непотріб і доведеться згадати про тітчину квартиру. Добре, хоч вона є і не треба орендувати куток.

Я на мить прикрила очі та потерла скроні. Тільки мігрені мені зараз не вистачало для повного щастя! В голові пульсував біль і одна-єдина думка, з якою я ще не звиклася. Ти розлучена жінка, Маргарито! Самотня. Без роботи, перспектив і з сином-підлітком, у якого море образ. І винна сама, бо була домашньою “квочкою” і не бачила, що  робиться просто перед носом. Як можна було не помітити, що Олексій мені зраджує?!

Це питання я задавала собі вже тисячу разів, але так і не знайшла відповіді. І навряд зараз знайду…

Я переступила через коробки, заклеєні скотчем, що досі столи в коридорі і попрямувала до вітальні. Підлога, вкрита старим лінолеумом, поскрипувала, та й взагалі все нагадувало “совковий” інтер'єр, який точно не сподобається сину. 

Так і було. Тіма вже обійшов наші нові володіння і тепер стояв спиною до мене біля вікна. 

– Тут немає футбольного майданчика, – він згорбився і глибше засунув руки в  кишені. 
– Немає, – на не не було ща заперечити. – Але в новій школі є. Ти ж сам хотів навчатися у спортивній…

Тіма поглянув на мене з-під лоба.  

– Я взагалі то не це мав на увазі! Що я тут робитиму, навіть інтернет не підключений. 
– Читатимеш книжки!

Я втратила терпець і повернулася до справ, бо бачила, що ця розмова ні до чого не призведе. Звичайно, Тіма не готовий це прийняти і я його добре розуміла. Сама на межі того, щоб сісти та й плакати, але треба бути зібраною і сильною, бо іншого вибору немає. 

Щоб якось перемикнутися, я пішла на кухню, та почала розпаковувати коробки. Хоч тут було більш-менш сучасно, тітка встигла поставити меблі з вбудованою пральною машинкою та навіть витяжку над плитою. Без посудомийки, звичайно, але ми з сином якось обійдемося. 

Я налила води і поставила кип’ятитися чайник, просто що чимось зайняти руки. Сиділа і дивилася в одну точку. Цікаво, як зараз Олексій? Видихнув, мабуть, з полегшенням, бо можна привести кохану жінку додому. Бачила її один раз – доглянута “киця”, років на десять молодша за чоловіка. Я подивилась на власні руки. Чорт, Рито, може він мав рацію? Ти коли востаннє робила манікюр? А зачіску у дорогому салоні? Весь час було не до того, бо створювала затишок, тепер ось отримай – сиди і не скаржся на життя!

Від образи щипало в очах, а може від злості на власну дурість!  Я потягнула шухляду, щоб дістати чайні ложки і зробити каву, але ледь не впустила посуд. Гупання в кімнаті змусило все покинути і побігти у вітальню.

– Тімо, ти здурів? Ти що трирічний і не знаєш, де можна грати у м’яча? Добре, хоч люстра не обвалилася.
– Я тільки хотів повторити прийом! Це називається “Удар скорпіона”...

Він зробив це навмисно, нічого іншого я подумати не могла, але не встигла відкрити рота, як в двері подзвонили. Тисли на кнопку так, наче сталася пожежа. 

Я побігла відчиняти, ледь не зламавши ноги об розкидані речі і похапцем  повернула замок. 

– Добрий день…

Продовження фрази десь загубилося. Я очікувала, що до нас вже прийшла скаржитися сварлива сусідка, але ні. На порозі стояв чоловік і мої привітання він пропустив як непотрібну прелюдію. Мовчки спалював мене очима перед тим, як відкрити рота.

– Можу я попросити вас припинити грати в боулінг? Чи це тільки початок і потім буде ще вечірка?  – в голосі звучав навіть неприхований сарказм. 

Сусід поводився точно як мій колишній, бо вважав за можливе робити зауваження в подібному тону. Наче своїй секретарці! Він і зовні нагадував когось з “офісних генералів”, надивилась на них, коли бувала з Олексієм на корпоративах!

Всередині у мене все вибухнуло. Так і хотілося приклеїти на ньому цінник з шістьма нулями, аби вже заспокоївся, але тут я дещо згадала і “увімкнула дурепу”. Моя найкраща подруга завжди так чинила, коли на неї наїжджав начальник. Просто мило посміхалася і перетворилась на таку собі Барбі. 

Я через силу розтягнула губи у посмішці.

 – То ви прийшли з печивом привітати нових сусідів? Вибачте, якось не подумала про вечірку…