Глава 16 "Навіщо?"

Матвій

Двері під’їзду зачиняються, а я так і стою, як вкопаний, на одному місці. Рука намацує у кишені пачку цигарок, витягаю одну, збираючись підпалити, а потім згадую, що місяць вже не палю. Ламаю її навпіл і, відмерши, викидаю у смітник. Сідаю за кермо й виїжджаю з подвір’я багатоповерхівки. І що це було? Сам себе не впізнаю. Навіщо я її запросив? Матвію, ти точно з глузду з’їхав після розлучення.

Не дивлячись на те, що розлучення я отримав два тижні тому, з Альоною ми не жили разом майже рік. Я виїхав з нашої квартири й знов переїхав до своєї. Їй залишилася квартира, автомобіль та непогана сума, яку я сплатив, полегшено видихнувши. І зараз питається: «Невже я знов готовий наступити на ті самі граблі?» Ні! Звісно, ні! Але ця Каміла…

Вона не виходить з голови. Наче за мене робить все мій двійник. Побачивши її за столиком у ресторані, не міг пройти повз. Мені шалено хотілося запитати чому вона втікає від мене. Впевнитися, що боїться. Навіщо? Сам не знаю. Та вона й сама довела присутність страху, збрехавши, що не чула. Така наївна… Не знаю, що більше мене приваблює, зовнішність чи характер гордої та незалежної, але водночас милої та щирої дівчини. Ми говоримо так, наче знайомі все життя. І мені цікаво знати про неї все. Сподіваюся вона звернеться за допомогою до Артура, щоб швидше розібратися з розлученням. Навіщо це мені? Хотілося б мені знати, але не маю відповіді на це питання.

У роздумах доїжджаю додому, підіймаюся до квартири та наливаю собі віскі. Підходжу до вікна й дивлюся на нічний парк. І куди мені її повезти? Де у нас не буває галасу? Хіба, що до себе додому. Та ні, фігня якась. Хоча… Вона вже була тут.

От про що я зараз думаю? Божевільня якась! Навіщо вона мені? Так, вона гарна й приємна у спілкуванні, але ж бачу, що вільні стосунки не для неї. На таке ніколи не погодиться, а я ніколи не погоджусь на офіційні стосунки. Знаю, що потрібно дати спокій, але не можу протистояти потягу, коли бачу її. В мене навіть номера телефона її немає, потрібно просто не приїхати завтра і все… Та чи не пожалкую я потім? Бо щось мені підказує, що так і буде. Лягаю спати так і не розібравшись у своїх бажаннях. Вперше, за великий проміжок часу, я не знаю як вчинити.

Зранку будить телефонний дзвінок. На телефоні восьма година ранку. Ого! Нічого собі я поспав! Сто років так довго не дрих.

— Що за нетерплячка? — приймаю виклик від Артура.

— Ти що спиш? — чую здивований голос друга.

— Уяви собі, маю вихідний і просто сплю.

— Захворів, — робить висновок друг.

— Якоюсь мірою так, — відповідаю, згадавши прекрасну незнайомку.

— Готовий сьогодні відпочити з другом? Всі справи вирішив вчора, ледь з розуму не зійшов. Маю велике бажання розслабитися.

— Мушу тебе засмутити, сьогодні я пас.

— То ти справді хворий? — насторожується Артур.

— У мене запланована вечеря.

— Робота не дає часу на відпочинок?

— Е… Так, не дає, — вирішую не говорити нічого про свої плани. А що я можу йому сказати? Що мене тягне до заміжньої жінки і я не знаю що з цим робити? — До речі, я дав декому твою візитівку.

— О, якесь складне дільце мені не завадить. Кому так пощастило з адвокатом?

— Це жінка, і ніякого складного діла немає. Звичайне розлучення, без дітей та спільного майна.

— Знайома? Ти всім тепер допомагатимеш розлучитися?

— І ще одне, — не слухаю його підколів. — Якщо вона тобі зателефонує, в чому я сумніваюся, мені потрібна інформація про неї. Оплату твоєї праці беру теж на себе.

— Не зрозумів, — протягує друг. — Що? Хто це така?

— Знайома, яка попала у не найкращу ситуацію й потребує допомоги.

— Отак просто?

— Нічого складного.

— Тобто якщо вона мені сподобається, можу позалицятися до твоєї знайомої?

— Спробуй, якщо давно не відчував на собі важкого кулака.

— Її?

— Мого, — хмикаю, уявивши перед собою образ Каміли і її перелякані очі.

— О-хо-хо, друже! Ти мене дивуєш!

— Я сам себе дивую. Добре, набереш, якщо вона з’явиться, — даю відбій та йду робити каву.

Весь час повертаюся думками до вчорашнього вечора. Згадую, як незручно вона себе почувала, сидячи навпроти мене у ресторані. Її з головою видавали різкі рухи й погляди. Намагалася не дивитися у мій бік, чого не можна сказати про подругу. Наталія активно розпитувала про наше знайомство і це наштовхнуло на висновок, що мишка нічого їй не розповіла про нашу зустріч та про закінчення вечора. Майже впевнений, Каміла хвилювалася, що я почну розповідати про причину нашого знайомства. Хоча, зараз я повністю переконаний, що вона просто стояла і дивилася, а не збиралася кидатися в воду. А ще, мене досі зачіпають її сльози, які вона проливала того вечора. Той розпач навіть мене торкнувся. Чи жалію я її? Ні! Це точно не через жалість, але і визначення своєму почуттю не можу знайти.

Ближче до обіду їду у тренажерний зал, щоб викинути з голови зайві думки. За роботою почав пропускати свої тренування, з’являюся тут тільки коли є вільний час. Раніше встигав тричі на тиждень відвідувати зал, а інколи навіть час на басейн знаходив. Артур говорить, що я надто багато роботи звалив на себе. Дрібними замовленнями з легкістю може займатися замісник, без мого контролю. А я настільки звик все особисто контролювати, що навіть у вихідний сиджу за ноутбуком та перевірками.
Дві години пролітають непомітно, відчуваю себе, наче заново на світ народився.

Згадую, як у підлітковому віці вперше відвідав тренажери й потім десь рік мріяв працювати тренером. Людина може перепробувати сотню професій, перш ніж знайде своє покликання. От Каміла, вона хотіла бути вчителькою? Чи так склалися обставини? Хоча, дивлячись на тому заході, як вона хвилювалася за виступи дітей, мабуть, хотіла. Як не крути, а з голови вона не вилазить, тому варто припинити ходити по колу та поговорити з нею серйозно.

Вдома сідаю за документи й підіймаю очі, тільки коли починає сіріти за вікном. Якщо задуматися, то виходять якість безрадісні вихідні. Нічого особливого не стається, навіть телефон мовчить весь день. Ніяких фарб, хоча… Спокій непогано впливає на нервову систему.