7.

В аудиторії вже доволі багато студентів. Спочатку гублюся, тому що не знаю, де краще сісти. Раніше завжди сиділа спереду, тому що усі знали, що я відмінниця, а тут щось не хочеться у перший же день виділятися. Саме тому вибираю місце практично посередині, поруч з брюнеткою, котра шукає щось у себе в сумці.

- Привіт, можна біля тебе сісти? - підходжу ближче і дуже сподіваюся, що вона не відправить мене кудись далеко.

- Привіт! - дівчина зацікавлено мене розглядає і швидко додає: - Можна, якщо позичиш мені ручку. Я, здається, свою вдома залишила. 

- Без проблем! - дістаю з сумки свою запасну та передаю їй. - До речі, я Катя!

- А я Настя, - відповідає. - Добре, що ти першою підійшла, а то я тут нікого не знаю. А знайомитися страшно якось…

- Чесно кажучи, мені також, - посміхаюся і ми разом сідаємо за парту.

Виявляється, Настя родом зі столиці і вступила сюди завдяки зв'язкам батька. Він у неї бізнесмен і має декілька своїх автомагазинів. Сама дівчина не здається мені пихатою та зарозумілою. Вона щира та відкрита і за п'ять хвилин знайомства встигає розповісти багато про себе. 

Наприклад, що у неї є ще дві молодші сестри і любить вона малювати. Навіть малюнки свої показує, доволі красиві. А от я обмежуюся тим, що розповідаю про переїзд та нову родину. Про Ноя, звісно, мовчу, здається мені, що подібну інфу можна пропустити. 

Як Ной і говорив, лекції сьогодні дійсно скасували. Прийшов лише куратор нашої групи, щоб все розповісти та призначити старосту. В школі старостою була я, а тут щось зовсім не хотілося цієї відповідальності. На щастя, знайшлася дівчина, котра сама викликалась на цю посаду, а я навіть видихнула з полегшенням. 

- Що робитимеш сьогодні? Може, у кафе сходимо? - запитує Настя, коли ми разом з іншими студентами покидаємо аудиторію. 

- Не можу, на жаль, я працюю до вечора, - чесно кажучи, хотілося б більше часу провести з Настею. Вона здається мені дуже хорошою. 

- Справді? Це так круто! Я також хочу знайти якийсь підробіток. Тільки поки що нічого хорошого не знайшла, - відповідає Настя.

Ми разом виходимо на вулицю, і тут переді мною постає вибір: піти пішки до центру чи все-таки поїхати з Ноєм. Навіть не сумніваюся, що він припхається на каток, якщо зараз втечу, саме тому вибір здається очевидним.

- Насте, я на стоянку. Мене там брат зведений чекає, - пояснюю новій подрузі.

- Добре тоді! До завтра, Катю! - ми навіть обіймаємося на прощання, і коли вона йде на зупинку, я прямую у бік припаркованих автомобілів. Тільки от там на мене чекає сюрприз. І не надто приємний. 

Ной стоїть біля власної тачки, обійнявшись з довгоногою блондинкою, а біля них ще декілька хлопців та дівчат. З вікон його машини голосно лунає музика, і я одразу відмічаю, що це не "БезМеж". Навпаки, тут такі баси, що земля ходуном ходить під ногами. 

Повільно наближаюся і запізно розумію, що варто було таки піти пішки. Мені не подобається те, як ця блондинка обіймає Ноя і те, як він поклав свою руку їй на плече. Так само, як і мені недавно.

- А це у нас хто? - першим мене помічає високий короткострижений брюнет. Він зацікавлено мене розглядає, а мені не надто приємно від цього погляду. 

Ной повертається у мій бік і чомусь широко посміхається. І чого це йому так радісно, якщо я готова дати йому в пику?! 

- Ти прийшла? - він явно здивований. Невже дійсно думав, що я втечу? 

- Як бачиш, - складаю руки на грудях, тому що з'являється якась гостра потреба кудись їх заховати. - Та якщо ти зайнятий, я можу і сама…

- Народ, мені вже час! - Ной забирає свою руку з плеча брюнетки і мало зважає на те, що вона зовсім не задоволена таким розкладом. - Потрібно Кет в одне місце підкинути.

- Хто така Кет? - запитує той самий брюнет. 

- Просто моя Кет, - заявляє Ной, і звучить це так неоднозначно. Чому він не сказав своїм друзям, що я зведена сестра? "Моя Кет" може означати будь-що. - Сідай!

Він відчиняє для мене двері машини, і я сідаю всередину. Намагаюся не дивитися на друзів Ноя, котрі своєю чергою розглядають мене через лобове скло. 

Як тільки хлопець сідає у салон, одразу вимикає музику, і тиша трохи ріже слух. Так незвично, але мої барабанні перетинки можуть йому подякувати. 

- Я справді могла і сам, - стежу за тим, як Ной покидає стоянку і знову розглядаю його пальці на кермі. 

- Може, досить вже? - кидає у мій бік швидкий погляд. - Я вже, здається, говорив тобі, що нам по дорозі. Я ж тебе чекав там. 

- В обіймах тієї брюнетки? - випалюю і одразу шкодую про те, що ляпнула зайве. 

- Ревнуєш, Кет? - хмикає Ной. А от йому мої слова приносять задоволення. - Отже, я на правильному шляху.

- Що ти маєш на увазі? - дивуюся. - Почекай! Ти навмисне з нею обіймався?!

- Не скажу, що мені було неприємно… - протягує хлопець, а я просто вибухаю від обурення. І що це означає? І як розуміти власну реакцію на те, що сталося? Ні, це не ревність! Бути такого не може! 

- Придурок! - бурчу собі під ніс. Напевно, Ной не чує, тому що ніяк не реагує, лише продовжує шкіритися. Насправді зараз я зла тільки на себе і на реакцію власного тіла та серця.