6.

Дорога до мого нового житла займає хвилин двадцять. За цей час встигаю тисячу разів назвати себе ідіоткою. Навіть з'являється бажання поговорити з Ноєм та припинити цей спір. Ні, я зовсім не боюся, що можу програти. Я ж не дурепа, щоб закохатися у того, хто міняє подружок як рукавиці. Просто все це якось неправильно. 

Біля під'їзду машини Ноя не видно, отже, додому він таки не поїхав. З одного боку, так навіть краще. Спір можна припинити будь-коли і не обов'язково просто зараз. А поки що я можу трохи розслабитися і привести думки докупи. 

Тільки от сьогодні Ной так і не з'являється, як і всі наступні дні. Володимир Павлович обмовився одного разу за сніданком, що його син полетів з друзями відпочивати за кордон і повернеться тільки перед початком навчання. 

З одного боку, я зраділа такій новині, а з іншого - не дуже. Спір залишився в силі, і це трохи напружувало. Останні два тижні перед початком навчання я провела плідно. Знайшла підробіток, який був мені до душі - інструктором на катку. 

До початку навчання працювала там з обіду до закриття, а от з першого вересні цей графік трохи змінювався. На щастя, там пішли на поступки і дозволили мені приходити після завершення лекцій. 

В принципі, серпень пройшов для мене доволі плідно. Я навіть почала забувати про те, що є такий хлопець Назар, котрий добряче мене дратує. Та в останній день літа блондин сам про себе згадав, коли заявився пізно ввечері. 

Я якраз поверталася з роботи, коли помітила знайому спортивну машину біля під'їзду. Серце, чомусь, забилося частіше, і я зупинилася. Саме в цей час двері з боку водія відчинилися, і на вулицю вийшов Ной. Під світлом ліхтарів я одразу відмітила, як сильно від засмаг і як йому пасував новий вигляд. 

- Привіт! Який сюрприз! - Ной наблизився і зацікавлено поглянув на спортивну сумку у мене на плечі. - І де це ти була так пізно?

- Чому тебе це має хвилювати? - виходить грубо і я сама не розумію, чому не можу тримати емоції під контролем поруч з ним. 

- Бачу, що за час моєї відсутності нічого не змінилося, - хмикає Ной. - А я вже скучив за твоїм гострим язиком. А ти сумувала за мною?

- Думаю, що ти сам знаєш відповідь! - бурчу і вже збираюся йти, коли Ной хапає мене за руку. - Що ще?

- Я тут подумав, що для того, щоб зблизитися нам потрібно жити на одній території, - заявляє несподівано для мене. - Як дивишся на це?

- Твій батько говорив, що у тебе своя квартира є! - випалюю емоційно.

- Є, - киває головою Ной. - Але ж ти не погодишся переїхати до мене, тому я тут. 

Він посміхається, а тоді все-таки відпускає мою руку. Дістає з салону масивну спортивну сумку, а тоді закидає її на плече, точно як я. 

- Послухай! Я хотіла поговорити з тобою стосовно суперечки, - вирішую одразу розставити всі крапки над "і". - Дурня все це. Давай просто забудемо.

- Е, ні, Катрусю! - здається, Ной був готовий до такого повороту. Він переможно посміхнувся, а у мене скоро буде нервовий тик. - Так не піде! Спір є спір! Чи ти злякалася, що можеш програти? 

- Дурниць не говори! - фиркаю. - Це ти програєш, коли зрозумієш, що не всі у тебе закохуються. 

Першою заходжу у під'їзд, а Ной за мною. Розуміючи, що спір таки в силі, мені знову хочеться назвати себе ідіоткою. І як взагалі повелася на його слова? Ной ще той клятий маніпулятор! Щоб його чорти вхопили! 

Батьки щасливі, що Назар буде жити з нами. Вони-то повірили у його брехню про те, що ми тепер родина і повинні пожити разом, щоб зблизитися. І лише я знаю його істинні мотиви. 

Вечеря проходить доволі спокійно. Головне - не надто часто дивитися у бік Ноя і уявляти, що його тут немає. Оскільки завтра перший день мого навчання в універі, хочеться підготуватися та зібрати всі необхідні речі.

Поки готуюся до сну, стараюся не думати про те, що за стіною тепер житиме мій зведений брат. А ще ми в одному універі навчаємося і точно перетинатися будемо. Причин для радості мало, але я готова зібратися та бути сильною. Чомусь поруч з Ноєм особливо відчувається моє бажання показати, на що я здатна. 

Наступного ранку прокидаюся задовго до дзвінка будильника. Нічого не можу вдіяти з хвилюванням, саме тому вирішую піти в душ, а тоді зібратися в універ. Тільки от перший шок чекає мене тоді, коли двері ванної не піддаються, а вже через мить я мало не отримую ними по лобі. На порозі з'являється Ной у всій своїй красі. Картина доволі знайома, тільки цього разу рушник прикриває його стратегічно важливі місця.

Спочатку залипаю, розглядаючи підтягнуте тіло з краплинами води на шкірі, а коли розумію, що це відкрите розглядання хлопця, опускаю погляд в підлогу.

- Доброго ранку, Кет! - несподівано випалює Ной, а у мене від такого звернення щось перевертається всередині. Так мене ще ніхто не називав. 

- Кет? - піднімаю погляд на його обличчя і нічого не розумію. 

- Ти сказала, що Катруся не заходить, от я й придумав, як буду тебе називати. Кет… - заявляє Ной. - Подобається тобі?

Він явно знущається! А ще з його уст моє змінене ім'я звучить так… дивно, але приємно. Я не збираюся говорити йому про це, тому просто ігнорую. Прошмигую поруч і замикаюся у ванній кімнаті. І чого це серце так швидко б'ється? Від його вигляду, чи від того, як він мене назвав? А може, від всього разом?