5.

Про те, що сіла в машину до Ноя я пошкодувала у першу ж хвилину нашої поїздки. Цей божевільний, здається, вирішив вбити нас обох і гнав містом з такою швидкістю, що можна було злетіти у повітря. Мені ж залишилося лише триматися руками за двері і молити Бога, щоб все це якнайшвидше закінчилося. 

Зате під головним корпусом університету ми були вже через п'ять хвилин. З машини я мало не випала просто на асфальт. До горла підступила нудота, і нехай Ной ще дякує, що я дорогий салон його тачки чистеньким залишила. 

- Все гаразд? - цей смертник, як ні в чому не бувало, обійшов автомобіль і почав шкіритися на всі свої тридцять два ідеально рівних зуба. 

- Супер все! - мимохідь витираю спітнілі долоні об шорти і одягаю на плече сумку. - Спасибі, що підвіз! Далі я сама!

Збираюся лише накивати п'ятами, але й тут Ной мене випереджає. Хапає за лямку сумки і змушує зупинитися. 

- Знову втекти зібралася? - хмикає весело. - Пам'ятаєш, що тато сказав? Провести тобі екскурсію та показати деканат. 

- Я і сама… - намагаюся заперечити, проте несподівано Ной робить крок назустріч і притуляє свого пальця до моїх губ. Це так несподівано і дуже дивно. 

Ми одночасно завмираємо, і мені здається, що навіть братик трохи розгублений. Ця близькість трохи лякає, тому я першою відступаю, а Ной ховає руки у кишені штанів. 

- То як? Готова йти? - питає стримано і чомусь не посміхається більше. 

- Ти не відчепишся? - зітхаю і вже знаю відповідь. - Ходімо!

У будівлю заходжу першою. На щастя, всередині нікого немає. Поки я зацікавлено оглядаю високі стелі та краєвиди з вікон, Ной йде поруч, наче мій відданий охоронець. Він одягає на очі темні окуляри, хоча не розумію, навіщо вони йому у приміщенні. Можливо, це якось пов'язано з тим, що він учасник відомого рок-гурту? Та в цьому універі, напевно, й так всі про це знають. Цікаво, як йому живеться з цією славою?

Звісно ж, про це я його не запитую. Не вистачає сміливості. Мені більше подобається, коли між нами мовчазна неприязнь. Навіть уявляти не хочу, що ми реально подружимося. Та бути такого не може!

У деканаті проводжу хвилин двадцять. За цей час Ной встигає пограти на телефоні, з кимось переписуватися та поговорити. Він, як справжній чоловік слова, не залишає мене ні на мить. Але, коли ми таки залишаємо стіни універу, я помічаю, як до нього з усіх ніг мчить красива брюнетка у рожевому комбінезоні та на високих підборах. 

- Назарчику, нарешті ти повернувся! Я так скучила! - дівчина без зволікань кидається йому на шию і смачно цілує у губи. Від такої картини у мене просто шок, а от сам "Назарчик", чомусь, не сильно задоволений побачити цю ляльку поряд. 

Він доволі делікатно відсовує її від себе і рукою стирає слід від червоної помади зі своїх губ. Ого! Здається, хтось тут не в захваті від підкатів красуні!

- Як ти дізналася, що я тут? - Ной намагається стримати істині емоції, але виходить так собі. Здається, бажання втекти звідси виникає не лише у мене. 

- Так твій тато сказав моєму, що ти повернувся і сьогодні будеш в універі, - солодко заявляє дівчина і лише зараз помічає мене поряд з предметом своїх бажань. - Назарчику, а це хто?

Здається, Ной лише зараз згадує про моє існування. Повертає голову у мій бік, а тоді несподівано закидає свою лапу мені на плечі та притягує до себе. 

- Так це ж сестричка моя! Ось, приїжджали влаштовувати її в універ! - щось веселість у голосі хлопця зовсім мені не подобається, як і те, що він пригортає мене до себе. 

- Сестра? - брюнетка прискіпливо оглядає мене з ніг до голови, наче реально думає, що я претендую на її хлопця. Хоча Ной так до неї ставиться, що навряд чи він таким є. - Справді? 

- Ага! - запевняє хлопець. - Знаєш, завжди мріяв про молодшу сестру. Тепер моя мрія здійснилася. До речі, її Катею звати.

- Я і сама говорити вмію! - сичу крізь зуби і непомітно для дівчини штовхаю Ноя ліктем у бік. Помічаю, як він сіпається від болю і радію своїй маленькій перемозі. 

- А я Ліза! Дуже приємно, - дівчина навіть руку свою подає, коли розуміє, що я дійсно їй не конкурентка. - Може, тоді пообідаємо десь всі разом? Познайомимося ближче!

Здається, ця Ліза не ідіотка і вирішила зблизитися з Ноєм, користуючись мною.

- Пробач, Лізо, але у нас трохи інші плани, - заявляє хлопець. - Давай іншим разом. 

Дівчина здається збентеженою. Ну, звісно, припхалась до універу, щоб побачити об'єкт своїх бажань, а він так грубо її відшив. 

Ной тим часом відчиняє для мене двері своєї машини і чекає, поки я сяду. На щастя, цього разу проблем з ременем немає. Не хотілося б, щоб ця Ліза спостерігала за нашим зближенням через лобове скло. Ной сідає у салон і на прощання махає дівчині рукою. Вона ж так і залишається стояти на місці, наче досі не може повірити, що її продинамили. 

- А ти жорстокий! - не можу втриматися від компліменту. 

- Чого це? - дивується Ной і кидає у мій бік швидкий погляд. 

- Тому що дівчина у тебе закохана, а ти її кинув, - кажу прямо.

- І з чого ти взяла, що вона закохана? - цікавиться хлопець. 

- А хіба не видно? - хмикаю. - Вона тебе мало не з'їла, коли цілувати почала. Скажу чесно, на частку секунди я навіть розхвилювалася за твоє життя і здоров'я.