Здається, я потрапила у халепу! І просто зараз моя персональна "халепа" сидить навпроти мене та по-ідіотськи посміхається. Доводиться боротися з бажанням встромити цьому блондину, точно фарбованому, вилку в око.
Дивно, але раніше я за собою такої кровожерливості не помічала. Схоже, і тут у всьому винен цей клятий Ной, котрого насправді звати Назар. Поки мама з Володимиром Павловичем мило спілкуються, я намагаюся хоча б щось з'їсти, проте під прямим поглядом хлопця виходить так собі. І чого він витріщився? Дівчини ніколи не бачив?!
Хоча, якщо пригадати нашу першу зустріч, коли він мало не заліз тій дівчині під сукню руками, проблем з дівчатами у нього точно немає. Тоді у чому річ? Вирішив довести мене до нервового тику?
- Назаре, які у тебе плани на завтра? - несподівано до хлопця звертається його батько.
- Та ніяких, - знизує плечима хлопець. - А що?
- Відвезеш Катю в університет. Їй потрібно у деканаті підписати папери. Заодно покажеш їй там все, - пояснює чоловік, а в мене одразу з'являється протест.
- Не варто! Я і сама можу! - мало не підстрибую на стільці.
- Ну чому ж сама? - Ной широко посміхається, наче йому реально в кайф возитися завтра зі мною. - Ми тепер одна родина і маємо допомагати одне одному.
- Отут ти молодець! - хвалить сина Володимир Павлович і навіть не здогадується, в чому істина причина такої доброти Ноя. - Допоможи Каті швидше звикнути до нового місця проживання.
- Допоможу! - весело заявляє Ной, а мені здається, що цим єдиним словом він збирається вбити мене остаточно.
Після вечері йду у свою кімнату і дуже сподіваюся, що цей придурок не надумає залишитись сьогодні тут. Навіть уявляти не хочу, що він спатиме за сусідньою стіною. Досить з мене на сьогодні його ідіотської посмішки. А як згадаю, що ще завтра його терпіти, хочеться вити від безвиході.
Деякий час переписуюся з Валею, але не поспішаю говорити їй про те, що моїм братиком виявився сам Ной з "БезМеж". Вона там свідомість від шоку втратить, а от мені зовсім не радісно від такого розвитку подій.
На щастя, цього вечора Назара, чи то Ноя, я більше не бачу. Вдається навіть спокійно заснути, коли розумію, що на ніч він таки не залишився.
А от зранку мене чекає ще той сюрприз. Якийсь ідіот увімкнув музику на повну гучність, і стіни моєї кімнати почали ходуном ходити. Підстрибнувши на ліжку від несподіванки, спочатку не зрозуміла, де знаходжуся, а потім, що відбувається. А от коли зрозуміла і те, і інше, руки просто-таки зачесались прибити того, хто був зараз по інший бік стіни.
Здається, мій братик таки залишився сьогодні тут, а я втратила пильність і тепер ось такий результат. Годинник на руці показав мені дев'яту ранку, отже, крім нас двох, у квартирі нікого немає. Наші батьки давно на роботі, а цей придурок вирішив випробувати мої нерви.
Відкинувши ковдру, я стиснула руки в кулаки та кинулася до дверей. Єдиним моїм бажанням зараз було начистити пику цьому смертнику. Відчинивши двері, я поспішила до сусідніх і без дозволу влетіла у кімнату братика.
- Ти що собі дозволяєш? - закричала щосили, але Ной ніяк не відреагував. Він розсівся за комп'ютерним столом і, не звертаючи на мене уваги, грав собі у якусь стрілялку.
Зрозумівши, що так діла не буде і скоро від цього клятого крику з динаміків у мене кров вухами піде, я не придумала нічого кращого, як витягнути з розетки шнур. Від моїх дій не лише музика затихла, а й навіть комп'ютер вимкнувся.
Все навколо затихло і стало якось… страшнувато трохи. Ной повільно розвернувся на кріслі і витріщився на мене недобрим поглядом.
- Я кричала, а ти не чув, - знизую плечима і розумію, що треба вшиватися. Ну принаймні одну справу я таки виконала - блондинчик більше не посміхається!
- У мене, взагалі-то, важлива місія була… - помітно, що сам Ной ледве стримується, щоб не скрутити мені шию.
- Ну нічого, ще раз пройдеш, - мило посміхаюся і, не чекаючи, коли хлопець побіжить за мною, швидко покидаю його кімнату. Лише за дверима власної переводжу подих і дуже сподіваюся, що шаленої музики більше не буде.
Але минає не менше кількох секунд, як крик знову розноситься квартирою, а я тупаю ногами від злості. Йти вдруге до Ноя немає жодного бажання. Цей ідіот не поступиться і буде бійка!
Цього разу, прямуючи у душ, одразу беру з собою речі, а ще тричі перевіряю, чи замкнула двері на ключ. Всяке ж буває.
Коли виходжу з душу, музика вже не лунає, і це тішить. Спускаюся вниз і знаходжу Ноя на кухні. Він снідає бутербродами та кавою. Уважно слідкує за мною, коли вмикаю кавомашину, і повільно жує свій бутерброд.
Ми обоє мовчимо, і це навіть добре. Поряд з цим хлопцем я сама на себе не схожа. Наче прокидається якась інша моя сутність - темна, котра прагне скрутити шию цьому пихатому блондину.
П'ю лише каву, тому що снідати зранку не люблю. На вулиці чудова погода і я готова пішки пройти до університету. До того ж не так вже він і далеко від мого нового дому. Навіть уявляти не хочу, що доведеться їхати з Ноєм в одній машині. Краще нам триматися подалі одне від одного. Здоровіші будемо!
- Куди зібралася? - запитує стримано, коли бачить, як я взуваю на ноги кеди. Сьогодні я одягнула джинсові шорти і білу футболку. Сукні не люблю, а підбори - це взагалі не моє.
#3624 в Любовні романи
#414 в Молодіжна проза
популярний хлопець і звичайна дівчина, популярний гурт, гра на кохання
Відредаговано: 09.02.2022