Розділ 12. Бал

Бояна

У бальну залу ми заходили по черзі під магічним розсипом блискіток — такий собі пил в очі, але саме ці блискітки дозволяли мати принцесам пристойніший вигляд, аніж було насправді.

На нас уже очікувала королівська родина, і я спершу аж сторопіла трохи, коли побачила поблизу короля з королевою дуже схожого на Вальгарда молодого чоловіка. Ні, звісно ж, сплутати їх було важко, проте і спорідненість виступала без усілякої Іскри. То герцог — родич королівській родині? Я не знала таких подробиць, але більше мене збентежило те, що мені було б цікаво дізнатися. От ще!

Роззирнулася по залу у пошуках згаданого герцога, але натомість побачила, як захоплено принцеси споглядають на спадкоємного принца. Справді? На обличчі моєму не стенувся жоден м’яз, проте цікавість брала гору, тож я знову поглянула на Харальда. Ну, красунчик, ну витончений. Але ж це не привід аж так закапувати слиною підлогу. Та й, як на мене, аж занадто витонченим він був, той же Гард здавався мужнішим і привабливішим, хоча враження могло спотворювати ще й пишне вбрання принца. Та байдуже.

Присіла разом з усіма в реверансі, коли нам представляли того принца, а потім дозволила собі скривити носа, коли оголосили перший танець, який відкривали король з королевою. Принц так і залишився сидіти, а до нас, запрошених принцес, наближалися наші провожаті.

— Бісова ковінька, — пробурмотіла я, коли переді мною у шанобливому поклоні та з протягнутою рукою схилився Інгольв. Вдома у таких ситуаціях я видавала щось насмішкувате, на кшталт: «А чи не боїтеся ви, пане, висоти?» чи «Боюся не помітити вас і затоптати» — і набридливі кавалери зникали, як імла на сонці. А останнім часом і підходити перестали.

Але ж тут я так вчинити, попри увесь мій спротив, не могла. Тому знову присіла у реверансі та прийняла запропоновану руку. І ледь тримала беземоційний вираз обличчя під час танцю, роздивляючись плішини на маківці вельмишановного пана Інгольва.

Аби не розреготатися, повела поглядом по залу, вишуковуючи знайомі обличчя. Просто поряд з нами кружляла в танці юна принцеса Ясміна, партнером якої був чоловік, дуже схожий на короля, певно, придворний маг Вегард. За ними на мить вигулькнула і пропала широка Вальгардова спина, обтягнута темним камзолом. А я відчула, як всього на хвильку стиснулося, здригнулося щось у мене внизу живота. Це я на Гарда так реагую? Ох, з цього пива не буде дива…

Танець закінчився, і я вже, як і вдома, думала відстоятися десь у кутку, роздивляючись, як кружляють інші пари, навіть напій відсвіжний прихопила.

Не так сталося, як гадалося: ледве я зупинилася у напівтемному алькові та розвернулася обличчям до зали, ледве встигла пригубити вино з келиха, як до мене наблизився придворний маг Вегард — я не помилилася, коли визначила його у натовпі, і запросив на наступний танець. А за ним і наступний я не стояла, і ще, і ще.

Та тут витривалість необхідна не гірша за воїнську, аби перетанцювати усі танці й не збити собі дихання! Ні, моє-то не збилося, але на інших принцес, які радо продовжували цей танцювальний марафон, я почала дивитися з більшою повагою. Потягнулася за новим келихом вина, навіть в рота набрати встигла — і ледь не похлинулася, коли з-за спини почула дуже знайомий, і — що гріха таїти? — жаданий голос Гарда:

— Ваша Високосте! Дозвольте запросити вас на цей танець.

Добре, що я за звичкою любила покатати набране вино по роту, аби відчути увесь букет, усю ту терпкість та солодкість, яка йому притаманна, і лише потім ковтати. Тільки це й врятувало мене від конфузу. Розмірено ковтнула, перевела подих і трохи відкашлялася, і лише потім повернулася до герцога.

— Ви всі маєте розпорядження загнати нас до смерті, як кобил, Ваша Світлосте? — скептично скинула брову.

Здивування, яке на мить проступило на кам’яному обличчі Вальгарда, медом розлилося по моїй душі та змусило усміхатися.

— Ми, звісно, можемо й прогулятися попід стінами, чи присісти десь і спочити, якщо на те буде ваша ласка, — занадто швидко, як на мене, опанував себе Вальгард.

— Тобто спокій ви мені не дасте?

— Вам аж настільки неприємна моя компанія? — мені знову вдалося його здивувати. Тільки тепер він ще довше не міг опанувати себе.

— Зовсім ні, ви мені байдужі, — відверто збрехала, знизавши плечима. — Але танець, то й танець, — швидко додала, побоюючись, що перехопила через край і схопила герцога за руку, яку він досі тримав протягнутою.

Тож навіть якби він передумав, шансу відкараскатися у нього не було.

Мелодія, яку заграли музиканти наступною, виявилася вальсом. Не надто любила цей танець, хоч і володіла ним, як і усіма іншими, досконало, проте мені були неприємними ті тісні обійми, в яких опинялася пара, виконуючи нескладні кроки та повороти.

Але не з цим партнером. Варто йому було покласти руку мені на лопатку, опаливши шкіру навіть через тонку тканину шалю своїм дотиком, та притиснути до свого тіла, як мене огорнув свіжий аромат його парфумів. Інша його долоня міцно охопила своїми пальцями мою і вміло відвела наші руки в сторону, завмираючи у правильній позиції. Мені лише й зоставалося, що покласти свою ліву руку йому на плече, щоб відчути гру міцних м’язів під подушечками своїх пальців.

«Тендітний хлопчик»? Беру свої слова назад! Зараз у своїх обіймах я відчувала стрункого, жилавого, тренованого чоловіка. І як я могла так помилитися? Адже завжди правильно визначала на око рівень підготовки того чи іншого воїна. Чи то мене збило з пантелику його ввічливе до оскомини ставлення та занадто правильна поведінка? А від добре тренованого чоловіка я би чекала, як мінімум, зухвальства.