Розділ 10. Місце для розминки

Вальгард

Щиро захоплювався розважливістю та бешкетливістю Її Високості Алії-Ахсани, але в жодному разі не в романтичному плані. Ні, мені б хотілося мати таку молодшу сестру, оберігати її від небезпек, вчити життєвої премудрості та й просто бути самим собою! Звісно ж з Орлицею я собі цього дозволити не міг, хоча й дуже хотів цього! А в принцесі якраз і проступала щирість і спонтанність, яка змушувала прикіпати до неї душею, пропонувати їй свою віддану дружбу і захист.

Але попри те, що я відповідально і з усією серйозністю ставився до покладених на мене обов’язків, супроводжував Лію, як вона дозволила себе називати, розповідав цікаві історії з палацового життя, все ж повністю зосередитися на завданні не міг. Думки мої все одно недозволено часто зіскакували на іншу принцесу — горду і неприборкану Бояну. І хоч як я гнав їх від себе, та все ж вони настирливим хороводом поверталися до моєї свідомості. Що вона утне цього разу? Адже без витівок наша войовниця не обходилася ані хвилини. Чого лише варта її відповідь Єрмін. Не те щоб я міг її засуджувати — Вовчиця й справді заслуговувала на таку відсіч. Але ж не всі такі, як принцеса Вовчого краю. 

От і зараз, коли принцеса Лія рушила до зачарованої кімнати, аби поговорити з батьками, я знічев’я підійшов до найближчого вікна, яке виходило на двір для тренувань. Зараз міг дозволити собі не тримати лице, тож з усмішкою пригадав подібні підглядини у палаці Калану Аноліса, сліпуча єхидна усмішка Бояни просто постала перед очима.

Яким же було моє здивування, коли біля виходу на майданчик я помітив ту, яка ніяк не бажала полишати моїх думок. Виразу її обличчя я не міг бачити, бо знаходився просто над її головою, проте з чіткою ясністю уявляв, як горять у передсмаку її блакитні очі. І щиро пошкодував Інгольва, якому доводиться з милою усмішкою зносити усі вибрики принцеси-амазонки. Треба якось розрадити його і запропонувати допомогу, бо, боюся, нашого посла може схопити апоплектичний удар!

Нагода для цього трапилася аж скоріше, ніж я того очікував. Наша прогулянка з Алією-Ахсаною затягнулася аж до самої вечері, та я ні про що не шкодував. Хіба про те, що на нашому шляху більше не трапилася Бояна.

Тьху ти, чому ж вона так засіла мені в голову?!

А вже після вечері організатори відбору збиралися в одній з численних віталень, аби підсумувати прожитий день і окреслити завдання на наступний. І саме тут, коли ми вже посіли свої місця, а пан Свейн — розпорядник заходу — ще не прийшов, Інгольв і не стримався.

— Я її не переживу! — приреченим тоном вигукнув чоловік.

Я дозволив собі підняти одну брову:

— Про кого ви?

— Про Бояну, звісно ж! Вона лише за один день мене доконала!

— Чим же? — мені ставало все складніше втримати свою цікавість. Та я бачив, що й підбурювати не надто треба, слова лилися з Інгольва повноводою рікою.

— Спочатку тим, що не слухала ані словечка з того, про що я їй розповідав. От питається, навіщо я готував ту довгу нудну оповідь?

«Можливо, якби вона не була нудною, то й принцеса б не відривалася?» — хотілося зауважити мені, та я, як завжди, розважливо стримався. Лише кивнув, заохочуючи співбесідника продовжувати.

— Я, бачачи її абсолютну незацікавленість, подумав-подумав і запропонував пройтися до тренувального майданчика.

То це виходить, навіть не Бояна потягнула його туди? Цікаво…

Інгольв, звісно ж не підозрюючи про мої думки, вів свою оповідку далі:

— Її Високість радо погодилася, тож я міг полегшено видихнути: хоч чимось зацікавив. Рано радів! Дорогою Іскра мене смикнула згадати про збройову кімнату, повз яку пролягав наш шлях, а ще прочинити двері.

Тепер мені хотілося сміятися, уявляючи, як Бояна зі щенячим захватом бігає від експоната до експоната, а Інгольв намагається її зловити та випроводити геть.

Але я знову не вгадав!

— Принцеса Бояна покірно вийшла з кімнати, коли я про це її попросив, але натомість зажадала, аби хтось провів їй екскурсію там. І от що я маю робити?

Звернутися до Його величності було б найпростішим виходом, та я чомусь запропонував зовсім інше:

— Дозвольте мені владнати це питання.

— О, Ваша світлосте, це буде дуже мило з вашого боку. Але я все ж впораюся сам напевно. Вас би я хотів просити про іншу послугу!

— Яку саме?

— Її Високість принцеса Бояна зажадала, аби їй організували тренування зі зброєю, щоб не втратити навичок, — осудливо повідомив Інгольв. — І от саме з цим я благаю вас мені допомогти. Бо я уявлення не маю, як усе це організувати!

Сказати правду, я теж слабо собі це уявляв, але розумів, що не полишу товариша по нещастю в біді. Хоча хотілося нагримати на норовливу принцесу і наказати сидіти у своїх покоях, та я чудово розумів, що навіть з найскромнішою такий розвиток подій не спрацює, а з волелюбною Бояною і поготів. То ще добре, що вона дозволу питається, а не вчиняє так, як їй заманеться.

— Я щось придумаю, — пообіцяв співбесіднику, хоча й гадки не мав, що саме вигадати.

Підказав вихід мені Брінейн, якому я пожалівся про цю халепу.

— Гарненьке ж завданнячко підкинув тобі Інгольв!