Розділ 4. Тренування

Вальгард

Я чув звісно про витівки Бояни, але й уявити не міг, настільки применшено мені переповідали. Чи то я залежно від свого виховання все ж не міг провести паралель між розповіддю та реальною картиною, яка постала перед моїми очима. Бо одне діло — чути про те, що якась там принцеса зневажає усталені традиції та обирає товариство воїнів та походи ситому життю у палаці. І зовсім інше — побачити на власні очі, як згадана принцеса, розхристана, у чоловічому вбранні, яке хоч і не покликане до цього, та все ж підкреслює її треновану фігуру, з кублом на голові, звитим з тисячі дрібних кіс, спітніла та «ароматна», заходить до вітальні, де ми всі на неї очікували. 

Інгольв вдавився подихом, Радан почервонів, мені ж, сподіваюся, вдалося втримати обличчя. На щастя усі присутні були добре вихованими, тож вигляд Бояни пустили повз. 

Аж до моменту, коли після представлення за етикетом необхідно було поцілувати дамі руку. Мені — як тому, хто стоїть вище на соціальних сходах, — першому. І я дуже сумніваюся, що Бояна спромоглася руки ті помити після довгих гонів. Бо, як нам повідомили, принцеса була далеко в степу на час нашого приїзду, тож скакала щодуху, аби зустрітися з нами. Не те щоб ми дуже підганяли, все одно лишалися на ночівлю у замку, могли й після вечері передати їй прохання нашого короля.

Ну та що вже маємо. Сподіваюся, що оте сіре на її руках — то засмага, а не дорожній пил, яким вкритий увесь її одяг. А втім, сумніваюся, що можу завдати собі шкоди, якщо торкнуся її брудної шкіри вустами.

На щастя, Бояна виявилася або тямущою понад міру, або ще більш мужньою. Бо не дозволила поцілувати долоню, натомість міцно стиснула мою, вітаючись по-чоловічому. І пильно стежила за моєю реакцією своїми виразними блакитними очима. Аж розгубився від несподіванки, сподіваюся, не помітила. А потім відповів на рукостискання, так само міцно стиснувши її зовсім не тендітну долоню. І ледь стримав бажання задоволено усміхнутися. 

Далі все пішло гладко, принцеса навдивовижу не стала відмагатися, лише тільки єхидно наголосила на своїй обітниці. Та хто про неї не чув? Тільки от не схожа її поведінка на тих, хто дав обітницю та уникає усіх життєвих принад. Хоча що я можу знати? Упор у підготовці до подорожі я робив на Орлині Землі. Тут царина Інгольва. Хоча з подивом усвідомив, що не проти був би дізнатися і про устрій Клану Аноліса більш детально. Ну та у мене ще є дорога, там можу поцікавитися у супутника, впевнений, той підготувався ґрунтовно.

Домовившись про все — ще одне нестикування: Бояна захотіла виїхати нам назустріч дорогою назад. Жодна знайома мені жінка навіть подумати про таке не могла. Але Бояні навіть заперечувати не хотілося, її цілковита упевненість у власних можливостях дивовижним чином передавалася і на оточення. Так от, домовившись, ми розійшлися кімнатами, аби трохи відпочити перед вечерею. І я з нетерпінням чекав визначеного часу, бо хотів ще раз побачити Бояну, чимось мене таки зачепила ця незвична принцеса.

На превеликий жаль Бояни на вечері не було. Її брати чемно просили вибачення, посилалися на якісь справи. А в мене всередині розквітала упевненість, що її вже й у палаці немає. Переконаний, вона, навіть не освіжившись, стрибнула на коня і помчала назад у степ. В душі поселилося непоясненне розчарування, втамувати яке мені було не до снаги.

І саме воно після вечері не давало сидіти на місці, підштовхувало йти кудись, якось діяти. Таке, хоч сідай на коня та мчи у степ. Знати б тільки, куди мчати?

Та цього й не знадобилося. Блукаючи палацом, раптом почув звуки тренування. І серед чоловічих голосів чітко лунав жіночий. Бояна? Несвідомо потягнувся туди. Та тільки скільки не блукав, а виходу до двору так і не знайшов. Шум то ставав голоснішим, то віддалявся, та так і не наблизився. Спіймав служницю, запитав:

— Ось ці вигуки та брязкіт — це ж воїни тренуються?

— Так, — присіла в реверансі служниця.

— А де?

— Ваша світлосте, вам тільки поспостерігати, чи й участь узяти?

Розумів, що поки перевдягнуся, Бояна може піти (якщо вона взагалі там була), тому:

— Ні, тільки подивитися.

— Спостерігати краще з галереї на третьому поверсі. Ходімте, я вас відведу.

У супроводі служниці ми швидко дісталися верхньої галереї. І переді мною розкинулася картина прекрасного бою. Служниця мала слушність: звідси спостерігати було й справді найкраще.

А поспостерігати було за чим. Усі ті звуки, що я чув, доки шукав, звідки побачити тренування, були лише підбадьорливими вигуками, якими напівоголені воїни заохочували пару, що запекло билася на мечах у центрі утвореного кола. Одним з суперників був кремезний чолов’яга, одного удару якого здавалося буде вдосталь, аби звалити супротивника з ніг, та не так склалося, як гадалося. Другим…  Сумніву не було, другою з цієї пари була Бояна. 

Ніколи не захоплювався високорослими жінками, мені завжди до смаку були мініатюрні та витончені, проте, спостерігаючи за діями принцеси, за тим, як вправно вона виходить з-під разючих ударів, як спритно обходить неповороткого противника, як меткими випадами завдає власні удари тренувальним мечем, просто не міг не затамувати подих від захвату. А коли войовниця одним злагодженим рухом знову втекла від удару, а потім, продовжуючи схилятися, схитрилася завдати удар у відповідь, та ще й такий, що звалив суперника з ніг, я ледь стримався, аби не виказати свою прихильність і присутність оплесками.