Я і Володимир

Мене звати Олена, і сьогодні я хочу розповісти Вам свою історію.

Я звичайна сорока літня жінка з темно-каштановим довгим волоссям, з карими очима і непоганою фігурою. У мене є люблячий чоловік та маленька донька.

Так сталося, що у віці шістнадцяти років я познайомилася з Володею – непоказним хлопчиком, моїм ровесником. У Володі був друг Михайло – високий, збитий хлопець на таких кажуть «великий амбал». Михайло мені завжди здавався трохи тупуватим, але він був дуже відданий друг, відкритий до спілкування з нами.

Так і повелося, що ми всюди були разом, разом мандрували, разом відпочивали.

Йшли роки…

У двадцять років ми з Володею побралися. Михайло був на весіллі як найкращий дружка.

Я дуже кохала Володю, а Володя в мені душі не чув. Михайло був нам як брат, завжди поряд, завжди допоможе.

Якось доля звела Володю з «потрібними людьми» і його кар'єра пішла вгору. З'явилися гроші. Ми втрьох багато мандрували.

Згодом Михайло став не тільки другом Володі, але і його тілоохоронцем.

Ми з Володею звели великий будинок нашої мрії. Я все в ньому зробила під себе, я була хранителькою вогнища. Ми були дуже щасливі.

Ішов час…

У двадцять п'ять років моєму чоловікові запропонували балотуватись у президенти нашої країни. Я, чесно кажучи, була проти, але Михайло та Володя спалахнули цією ідеєю. Вони знайшли якихось фахівців, менеджерів, які займалися його розкруткою.

Я змирилася з його вибором і все закрутилося…

І ось настав «найчорніший день» у моєму житті…

Якось увечері до нас додому прийшов із Михайлом чоловік. Усі втрьох вони зачинились у кабінеті чоловіка і довго говорили. Я тільки чула, що Володя з ними лається, а зрозуміти, що не так не могла.

Вийшов Володя, підійшов до мене і каже:

-«Оленко, я тебе дуже люблю і ціную, але сталися обставини, які мені не подолати. Мій партнер хоче, щоб я одружився з його дочкою і це дасть нам гарантію того, що я стану президентом. Його дочка двадцяти річна відома модель, вона буде вигідно виглядати першою леді. Люди обирають не лише президента, а й звертають увагу на його родину та оточення».

Коли він це говорив, сльози текли з його очей.

А я?!

Я сіла навколішки на підлозі і просто заплакала…

Як же я?! А що буде зі мною? Все, що в нас було, було наше… наше…

Володя запропонував усім говорити, що я його двоюрідна сестра, ніби я самотня сирота і тому живу в нього. А він і далі зі мною житиме як з дружиною, щоночі ночуватиме в мене в кімнаті, а шлюб буде фіктивним, він же зовсім не любить ту дівчинку і постарається все вирішити.

Я проплакала всю ніч, хотіла скласти речі і піти, але куди йти? Тут мій будинок. Михайло мене умовив залишитися, якщо не сподобається, то я завжди можу піти.

Ось так з господині дому та дружини я стала просто двоюрідною сестрою.

І так потяглася просто чорна смуга для мене. Але як то кажуть: час лікує і моя рана затяглася з часом, я змирилася.

Проживала я з Володею та його новою дружиною Наталкою в одному будинку. Вони мали окремі спальні, тому щоночі ми з Володею проводили разом.

Але час минав…

Ось мені вже тридцять, як би є кохана людина, але я як її тінь. А Наталя - білява дівчина з великими блакитними очима. Вона була під стать Михайлу: трохи туповата і ні до чого їй не було діла. Наталя любила подорожувати з подругами світом, відвідувати різні вечірки та заходи.

Такі дні, коли Наташі не було вдома, були мої улюблені. Ми з Володею тільки вдвох до нас приїжджає Михайло і мені це нагадувало ті старі часи.

До речі, зовсім забула сказати, Володя став президентом і це йому дуже подобалося. Президенство йому личило, якщо так можна сказати. Він багато в чому розбирався, розумів, у нього була своя хороша команда і, звичайно ж, був Михайло. Михайло став начальником особистої охорони Володі.

Михайло недалеко від нас збудував будинок, купив шикарну машину, але пари в нього так і не було… Це нас засмучувало, але Михайло казав, що ми його родина.