Епілог

                 ЕПІЛОГ
Був вересневий ранок, промені сонця
пробивалися крізь вікно, шепіт дерев між собою, краплі вчорашнього дощу-така атмосфера….

Дзззззз -звук будильника заставив мене прокинутися, дивлюсь на часи, о ніі, уже дев'ята година. Я швидко встала з ліжка, почала смажити яєшню з сосисками, тим часом поки воно смажиться я пішла приводити себе в порядок, пройшло десь 20хвилин, і тут в голові згадалося, що я не вимкнула пательню
-Як ''смачно'' поснідала я!
   Я ''плюнула'' на цей сніданок одягнулася,
причеселася, взяла свій рюкзак і побігла в універ.

   Мій район був тихим, а університет знаходився ,майже, біля центру міста, тому аби його дістатися мені потрібно було їхати у трамваї, я жила у архітектурному місті Львів, я бігла до зупинки, як скажена, на лавочці тільки сиділи старенькі бабусі, я в них запитала:
-Вибачте, а трамвай у центр вже був?
Вони відповіли:
-Так дівчинко, десь 15хвилин тому.
   Я глянула на часи, я запізнилась, і тут в мене виникла думка, у моєму гаманці були гроші, які я взяла на свій перекус після універу, довелось викликати таксі.
  Коли я доїхала, мені ще прийшлось максимум три хвилини пішечком, вчора йшов дощ, тому й ще калюжи лишилися, і догадуєтеся хто, як не я, послизнулася і впала, тої миті біля мене проходив хлопець-він трішки старший був від мене:
-Що ж це така красива дівчина як ви  так забруднилася?
-Ой, це я просто спішила і послизнулася…-я відчула, як мені соромно і водночас смішно
-Дозвольте допомогти, доречі мене звати Андрій.
-Дуже вам дякую, а мене Діана, можна просто Ді.
  Хлопець запропонував піти на каву, я йому мусила відмовити, бо мене чекає універ, але Анд наполіг на своєму
-Ви жартуєте, у такому вигляді, універ прийдеться відмінити, давайте краще на каву, а потім в магазин, і давайте перейдемо на «ти»?
-Давай…-я відчула, що цей хлопець ніби мій герой та доля.
   Ми сиділи в кафе, Анд розповів, що тут особлива львівська атмосфера:
-Я працюю архітектором, тому що Львів-це саме те місто у якому архітектура особлива! Я з родом із Києва, але для мене він занадто шумний…
-Ну а я вчуся на дизайнера, сім'я у Карпатах, я з дитинства люблю коней, а особливо гори.
     Моє серце підказувало, що цей герой саме той, хто мені потрібен…
    Андрій підвіз мене додому, я вийшла з покупками, які купив ВІН, мені стало якось так соромно… Потім хлопець записав мій номер телефону, здається я закохалася, точніше по троху він мені дуже подобався.
   Ми просто поп                 ЕПІЛОГ
Був вересневий ранок, промені сонця
пробивалися крізь вікно, шепіт дерев між собою, краплі вчорашнього дощу-така атмосфера….

Дзззззз -звук будильника заставив мене прокинутися, дивлюсь на часи, о ніі, уже дев'ята година. Я швидко встала з ліжка, почала смажити яєшню з сосисками, тим часом поки воно смажиться я пішла приводити себе в порядок, пройшло десь 20хвилин, і тут в голові згадалося, що я не вимкнула пательню
-Як ''смачно'' поснідала я!
   Я ''плюнула'' на цей сніданок одягнулася,
причеселася, взяла свій рюкзак і побігла в універ.

   Мій район був тихим, а університет знаходився ,майже, біля центру міста, тому аби його дістатися мені потрібно було їхати у трамваї, я жила у архітектурному місті Львів, я бігла до зупинки, як скажена, на лавочці тільки сиділи старенькі бабусі, я в них запитала:
-Вибачте, а трамвай у центр вже був?
Вони відповіли:
-Так дівчинко, десь 15хвилин тому.
   Я глянула на часи, я запізнилась, і тут в мене виникла думка, у моєму гаманці були гроші, які я взяла на свій перекус після універу, довелось викликати таксі.
  Коли я доїхала, мені ще прийшлось максимум три хвилини пішечком, вчора йшов дощ, тому й ще калюжи лишилися, і догадуєтеся хто, як не я, послизнулася і впала, тої миті біля мене проходив хлопець-він трішки старший був від мене:
-Що ж це така красива дівчина як ви  так забруднилася?
-Ой, це я просто спішила і послизнулася…-я відчула, як мені соромно і водночас смішно
-Дозвольте допомогти, доречі мене звати Андрій.
-Дуже вам дякую, а мене Діана, можна просто Ді.
  Хлопець запропонував піти на каву, я йому мусила відмовити, бо мене чекає універ, але Анд наполіг на своєму
-Ви жартуєте, у такому вигляді, універ прийдеться відмінити, давайте краще на каву, а потім в магазин, і давайте перейдемо на «ти»?
-Давай…-я відчула, що цей хлопець ніби мій герой та доля.
   Ми сиділи в кафе, Анд розповів, що тут особлива львівська атмосфера:
-Я працюю архітектором, тому що Львів-це саме те місто у якому архітектура особлива! Я з родом із Києва, але для мене він занадто шумний…
-Ну а я вчуся на дизайнера, сім'я у Карпатах, я з дитинства люблю коней, а особливо гори.
     Моє серце підказувало, що цей герой саме той, хто мені потрібен…
    Андрій підвіз мене додому, я вийшла з покупками, які купив ВІН, мені стало якось так соромно… Потім хлопець записав мій номер телефону, здається я закохалася, точніше по троху він мені дуже подобався.
   Ми просто попрощались