Перегук історії

Перегук історії

           До курорту поверталися маршруткою, коли вже зовсім стемніло. Початок грудня, який той день зимовий: шість годин і вже ніч. Поки дібралися з автостанції до санаторію, то ледве без вечері не залишилися - в їдальні були лише поодинокі відвідувачі. Дякуючи подрузі, Микола перебрався, як і минулого року, за її столик. Так що вони вечеряли разом. Зі слів Тетяни, сімейна пара з дитиною зранку від’їхала і одночасно три місця звільнилося. Про свої перемовини з дієтсестрою жінка тримала в секреті, щоб зробити приємність курортному другу.

                  Надя, а так величали новоспечену сусідку, любила поговорити. Отож, вона безперестанку щось розповідала. Просто така собі щебетуха попалася.  

            Це була жінка середніх років, симпатична з вигляду, з розкішними формами тіла. Хоч і за новачка стала за столом, але трималася впевнено і зовсім не тушувалася. Перше їхнє знайомство в якійсь мірі перетворилось в театр одного актора.

              Приїхала Надія Павлівна на лікування в санаторій з Хмельниччини, де вона сіяла добре, мудре й вічне в сільській школі. Ну а вчителі, як відомо, “не люблять” побалакать.

            Миколі дуже кортіло побільше дізнатись про Хмельницький, адже там його Михайлик зі своєю сім’єю проживає. Це місто над Бугом стало для старшого Джурика наче рідне, близьке серцю. А Надя там у свій час навчалась у педінституті. Отож знала місто, як свої п’ять пальців. Недаремно ж скільки років топтала його вулиці.

             Тетяна більше слухала, Микола ж інколи ставив запитання, а Надя сама знаходила тему, сама її розвивала і безупину тараторила. Одним словом, скучати сусідам не давала.

            Після вечері Надія ув’язалася з ними на прогулянку по курортному парку. Глянувши непомітно на Таню, Микола зрозумів, що така партія його коханій не до вподоби. Але ж вони вважали себе людьми чемними, то й варіантів інших не проглядалось. Можна було б просто, як то кажуть, відшить небажаного нав’язливого супутника, але ж це не по-людському якось.

           То ж і ходили втрьох і цього вечора, і наступного теж. Згодом довідалися від Надії – відкритої душі, що вона живе й працює в селі Купіль, має сім’ю, двійко дітей – дорослу доньку та сина-школярика, чимале домашнє господарство, ще й чоловіка-дальнобійника. Той трудиться водієм у приватного підприємця в Хмельницькому, дома буває зрідка, все мотається по рейсах.

            Надіне село, з її слів, мальовниче, тулиться до річечки Південний Буг, котра витікає з болітця неподалік дороги на Теофіполь.

            - Цікаво, вельми цікаво! – чоловік, що йшов в оточенні двох дам, аж зупинився від здивування, тільки й того, що не викрикнув “Еврика”.      

            Ті теж в свою чергу пригальмували. Їх збентежила така його реакція на розповідь Надії. Жінки чекали пояснень.

            - Це що ж ми маємо, - не забарився з відповіддю Микола. - Нас тут троє. Всі ми з різних місць, а нас, наче вірьовочкою, зв’язує одна й та ж річка. Південний Буг і в Купелі, і у Вінниці, і в Первомайську. І сидимо ми всі за одним столиком у їдальні. Це просто неймовірно!

             - Це звичайна випадковість, - подала голос Таня. - Таке інколи трапляється.

            В її словах не було й тіні роздратування, але відчувалося, що жінці неприємне спілкування Надії з Миколою і своєю роллю, наче б то сторонньої особи. Вона, вочевидь, не звикла залишатись в тіні.

             Джурику ж здалося, що Танюшка, його Танюшка приревнувала  Надю до нього. Ще цього, на біду, йому не вистачало!

               Ну а Надя, в своєму амплуа, заходилася щось доводити про походження назви її рідного села. Зі слів жінки, все зводилося до купання, купальні, купелі. З нею можна було посперечатись, адже існує декілька версій походження будь-якого топоніму, і не завжди найпростіший з них є точним. Інколи взагалі сумнівно докопатися до істини. Саме про це і сказав Микола.

              Йому теж захотілося дещо повідомити подружкам про край, котрий волею трагічного випадку став його другою батьківщиною. Микола ретельно вивчав краєзнавчий матеріал, коли готувався до екскурсій зі своїми дітками, то розповісти було про що. Якраз ця обставина й спонукала новоспеченого гіда до пізнання малознайомої йому сторони.   Джурик не знав наперед, чи зможе він своєю розповіддю зацікавити жінок про невелике містечко обласного значення на Миколаївщині, але йому кортіло справити на них хороше враження своєю обізнаністю.

                  І він старався, як міг. І ось що з того в результаті одержалося.

               - Місту моєму, Первомайську, вже триста тридцять років. Не так і багато, проте все ж історія його виникнення покрита загадками і легендами.

                 Мальовничі скелясті береги стрімкого Південного Бугу, острови і пороги, глибокі балки, вкриті дикими непрохідними хащами, ділянки вільного неораного степу - саме такими були ці місця до появи осідлого населення. Точно не знаю скільки води скинув Гіпаніс до Понту Евскінського, мабуть немало, але поступово обживався цей унікальний край. Спочатку з’явились паланки-зимівники, а пізніше й постійні поселення…

               Утворилось містечко від злиття трьох таких поселень, які належали трьом різним країнам, хоча вони й знаходилися поруч. Розділяли їх води повноводного Бугу і його вірної подруги – Синюхи.