Дарунок трояндового раю

Дарунок трояндового раю

             Невпинно збігали дні за днями, непомітно зливаючись у тижні, місяці, віддаляючи від бурхливих подій  другої Миколиної молодості. Телефонні розмови, хоч і були теплими й розчулювали обох до сліз, на превеликий жаль, не могли замінити в повній мірі живого спілкування.

        Ні дня без спогадів казкових миттєвостей недалекого минулого, ні дня без надії на нові, такі бажані, зустрічі, - і це стало девізом його життя.

           Разом з тим він метався, він терзався і не міг нічого з собою вдіяти. Самотність знову поселилася в серці старіючого чоловіка.

       Зустрічав новий день, вітаючись зі своїм дорогоцінним Сонечком, бажаючи коханій доброго здоров’я, а на захід світила - спокійної ночі.

              Одразу ж по приїзду з курорту Микола навідався до Алесі. Стоячи на колінах перед заметеною снігом могилкою, він слізно просив пробачення у своєї рідної і такої далекої людини. Хотів спокутувати, бодай у такий спосіб, хоча б на словах, свою велику провину перед покійною дружиною. І це було глибоке і щире каяття не так за заподіяну смерть, як за вчинену зраду.

            Алеся ж німо мовчала і тільки дивилась своїми ясними, кольору поліського льону, очима з глибоким осудом і докором. Так, у крайньому випадку, здавалось тоді Миколі, якого загризала совість. А з нею, з совістю, жартувати не варто - може довести до трагедії.

             Ох і гірко ж тоді стало на душі в згорьованого чоловіка, так гірко,що він не втримався і беззвучно заплакав...

                А весна, хай і поволі, відвойовувала свої права. І ніщо, і ніхто не міг зупинити нестримний потік життєдайного тепла, росту буйної зелені, пробудження матінки природи в усіх її проявах.

                Прихід весни для Миколи став особливо відчутним. Після санаторію, десь за півтора місяці потому, стан здоров’я явно поліпшився, але з часом почалися розлади і збої, пов’язані зі зміною погоди. Нили, витягуючи жили, кінцівки, де були багаточисельні переломи, і, що найстрашніше, різко загострився біль в області попереку.

                  Розшукав розрекламовану Танею книгу Норбекова “Опыт дурака, или ключ к прозрению” та й заходився приводити свій організм за оздоровчою системою цього відомого вченого, до нормального стану. Вправи для хворих суглобів і хребта давалися важко, проте вони дещо вирівняли ситуацію і, найголовніше, вселяли оптимізм, що не все так безнадійно.

                 Рятувався Микола й думками-спогадами про свою любку Танюшку. Вони допомагали зігрівати одиноку душу, пом’якшувати біль і... взагалі триматися на білому світі.

           У чоловіка з’явилася нав’язлива ідея якомога ефектніше, чи, може, правильніше сказати, вражаюче, привітати Тетяну Панасівну, свою рятівницю Танюшку, з ювілейним днем народження - з п’ятдесятип’ятиріччям. Розпочав готуватися, як завжди, грунтовно, завчасно, і цей процес настільки захопив його, що про всілякі болячки, ниття годі було й думати.

             Поштовхом до цього задуму стала, випадково прочитана, публікація в газеті про квітникове господарство “Укрфлора-Вінниця”, де за голландською технологією вирощують королеву квітів - троянду. Хоча стаття й носила відверто рекламний характер, все ж масштаби діяльності цього підприємства по вирощуванню сімнадцяти мільйонів зворушливо чарівних квітів просто вражали уяву.

             Трояндовий рай у Стрижавці, селі неподалік Вінниці, представляли сімнадцять (правда ж, цікаве співпадіння в числах) видів, чи то пак сортів, кущів з чималими квітами темно-малинового, золотаво-червонуватого, ніжнобілого та інших неймовірних відтінків пелюстків королеви з королев. 

               Чимало зусиль доклав озадачений чоловік, щоб відшукати реквізити молодого підприємства. Але ж коли дуже потрібно, то ніякі перешкоди не можуть стати на заваді здійснення заповітної мрії. Не в телефоній розмові, а в довірливому листі він докладно виклав суть свого, здавалось би, авантюрного прохання-бажання: квіти необхідно доставити в певній кількості, за визначеною адресою, у строго фіксований час, за гарантованою оплатою вартості всіх послуг.

           І вже пізніше телефоном додатково переговорив з заступником директора про задуманий сюрприз для Тані, без утаємничення розказав тому коротко про свою історію. Ця відверта розмова стала чоловічою угодою на чисто джентльментських засадах. На превелике Миколине щастя Федір Петрович виявився людиною розумною, доброю і, попри високій посаді, справжнім мужиком. Він проявив воістину чоловічу солідарність та з честю виконав Джурикове прохання. Все було розіграно, як по нотах.

                Рівно об одинадцятій схильований Микола зателефонував іменинниці. А сам потерпав, вийде задумане чи не вийде:

              - Доброго дня, шановна Тетяно Панасівно!

            -  Добридень! А я вже не могла дочекатися твого дзвінка..., - сказала радісно, мов проспівала ювілярка, і з легким роздратуванням продовжила,- Пробач, Колю, дзеленькає дверний дзвінок. От біда, й поговорить не дадуть. Не вимикайся, я на хвилинку. Зачекай, будь ласка.

                В трубці почувся їдкий скрип замка, а далі глухий чоловічий голос:

          - З днем народження! Прийміть, пані Тетяно, найщиріші вітання і ось ці троянди. Доброго здоров’я