Послання в майбутнє

Послання в майбутнє

          Дні пролітали, мов кур'єрський потяг. Спозаранку - зарядка біля озера, опісля сніданок, процедури, опівдні - обід і вільний час аж до самісінької вечері. Жодної хвилинки окремо один від одного, вони навіть перестали відвідувати масажі. Микола навчився  робити їх досить вправно Тетяні, а вона - в свою чергу Миколі.

                Курортники зріднилися настільки, що не соромилися один одного, як це, зазвичай, буває між подружньою парою. І почуття їхнє таке запізніле палало незгасаючим смолоскипом.

           Вони боялися не те що говорити, а навіть думати про неминучу розлуку. А вона, клята, насувалася нестримно, невідворотно, як та чорна грозова хмара, що от-от має впасти на землю проливним зливовим дощем.

                На різдвяне свято герой-любовник приготував сюрприз: накрив багатий стіл і не-де-небудь, а в їхній, такій затишній кімнатці. Ну не на дванадцять страв, які завше готує добра господиня на Різдво Христове, але на столі красувалися і сьомгочка, і оливки, і шпиг, і корейка, і сир, і цитрусові. Пляшка марочного кримського вина зайняла почесне місце серед яств на столі. Не вистачало лише традиційної куті. Та де ж її взяти в санаторії.

               Дуже вже зраділа Таня нагоді віддзначити свято у вузькому колі, наче б то у себе вдома. Лише, вибачаючись, попрохала перед святковою вечерею навідатися до культурного центру на караоке і дискотеку. Микола з радістю погодився, бо вони зовсім забули про свої улюблені заняття. Чомусь пісні і танці відійшли у них на задній план.

             По закінченню розваг пара прогулялась по своїй парковій алеї, навідалася й до озерця, що одиноко сумувало в темноті сумирної ночі. І здавалося, що нікого крім них немає у цілому світі. Обійнявшись, вони стояли на своїй набережній, замріяні та щасливі...

           А рожевий корпус уже манив до себе освітленими вікнами, теплом та затишком. Чекала на закоханих і їхня тимчасова оселя, де вони вирішили провести кінцівку святкового дня.

         Накритий стіл запрошував до багатої вечері. І, як у всьому християнському світі, урочисте застілля  в них теж розпочалося з читання молитви. Кожен  про себе промовляв слова хвали Богу за народження Сина Божого - рятівника людства від земних гріхів, каявся в своїх особистих порушеннях біблійних заповідей, щиро просив прощення за сподіяне у милосердного Всевишнього.

               Святий вечір, добрий вечір - свято сімейне. Бідолашна пара розуміла, що все, що відбувається з ними, тимчасове, з точки зору моралі - неправильне, але вдіяти з собою вже нічого не могла. Як не дивно все це звучить, але у них утворилася курортна сім'я. Мабуть, саме так карта лягла...

          Микола подарував коханій жінці червону троянду, однозначно засвідчуючи своє небайдуже ставлення до неї. Дивлячись прямо в зеленаві очі, стиха мовив  зарані продумані  й виважені слова:

             -  В моїй уяві ти завжди будеш  як ця троянда. З якого боку не глянеш, що гарна, то гарна.

        - Танюшко! Радість моя! - продовжив він схвильовано, - Бережи себе і ніколи не жалійся на здоров’я. Знай, що в тебе є дар Божий, котрий рідко дається: таке гармонійне поєднання і зовнішньої, і внутрішньої краси. Мені сподіватися немає на що, але дозволь подякувати тобі, моя рятівнице, за душевне і фізичне відродження.Ти тільки не лишай мене віри й сподівання на продовження незакінченої казки, в щасливий кінець якої я вірю.                    

           – Дякую, Колю. Буцім-то я нічого такого й не зробила, але мені, як жінці, дуже приємна твоя увага, любі для слуху ті слова, які ти знайшов для мене. І ця троянда, цей символ нашого такого запізнілого кохання, хай навіть і украденого, буде зігрівати мене навіть тоді, коли ти поїдеш. Я тобі обіцяла в Євпаторії на пам'ять про наше перебування в Криму і про наше дивне знайомство - подарунок. Ось він!

            І Таня розпакувала коробку і вийняла з неї розкішну сірувато-коричневу рапану, яка вражала своєю красою і розмірами.

            -  Я безмірно рада, що ти, Микольцю, звільнився від мушлі. На, візьми цю раковину і більше, чуєш, чур, до неї не повертайся. Життя попри все продовжується...

          -  Дякую щиро, дякую тобі, моя голубонько! Де ти раніше була. Тепло твоєї щедрої душі – найкращі ліки для мене, - і на очах мужнього Джурика виступили скупі чоловічі сльози.

              - Та все буде добре, не хвилюйся ти так, друже ти мій справжній, - ніжно доторкнулася рукою, наче всією душею, до нього курортна подруга.

              І зовсім не зрозуміло було, що вона хотіла цим сказати, що саме вкладала в ці слова ця мудра, але в чомусь стримана жінка.

             - Маю ще одне прохання, та ні, швидше пропозицію, Таню. В оцю порожню пляшку з-під вина ми помістимо послання... до нас самих.

               -  А як це? - зробила круглі очі жінка, - Вперше не розумію тебе. Що ти ще надумав?

          І чоловік, усміхнувшись, з неприхованим задоволенням,  розкрив карти. Він запропонував написати листа-побажання.     

                Текст послання складали разом. Зміст листа зводився до одного – наступній зустрічі бути:

          “Ми, ті, що нижче підписалися, Микола і Тетяна, літа дві тисячі сьомого, місяця січня, дня шостого, що Різдвом Христовим зветься, зобов'язуємося повернутися до курорту славного, що іменується Сакським, де грязі озерні, в період з дев'ятнадцятого грудня (дня Святого Миколая) до двадцять п'ятого січня (Тетяниного дня) прийдешнього року.