Новорічне свято

Новорічне свято

        Новорічне свято... Хто не любить цю урочисту мить, яку з нетерпінням чекає кожен: і дорослий, і малий. Недарма ж у народі кажуть, як зустрінеш Новий рік, таким буде й цілий рік. Рідко хто залишається в цей час на самоті, адже і Новий рік,  і Різдво зустрічають у колі сім’ї. І тому, мабуть, ці свята відзначаються особливою теплотою і піднесенням. Згадуються події року минулого, надії й сподівання покладаються на рік прийдешній.

         Персонал санаторію робив усе, щоб пацієнти,  відірвані від сімей, відчули особливе піклування про себе в цей чудовий передноворічний вечір. На кожному столику за вечерею красувалася пляшка “Шампанського”, оранжево горіли апельсини, духмяно пахла випічка.

        Святкова атмосфера відчувалася у всьому. Звучала притишено музика, чулися голосні вітання- тости, веселий сміх. Микола, як справжній джентльмен, відкоркував пляшку і розлив дамам напій, без якого не уявляється новорічне свято. На правах старшого і єдиного за столиком чоловіка дозволив собі перший тост за єднання сердець, побажав всім здоров’я, щастя і добра на многіє літа.

         Чудовий концерт, підготовлений працівниками санаторію та їхніми дітками, підтримав естафету мажорного настрою відпочиваючих.

         Апофеозом, заключним акордом прекрасного дійства в цю новорічну ніч, став фейєрверк, на який висипали майже всі курортники. І ходячі, і візочники, і хворі на милицях  були в захваті від різнокольорового палаючого неба.

          Ще з дня Таня з Колею старанно готувалися до свята. Вони вирішили, що ніякий ресторан чи бар не замінять найзатишнішого місця - Миколиної кімнати. Кращого місця для зустрічі Нового року, годі й придумати. Свєту з Володею вони теж запросили до себе. Ті трішки посиділи і якось непомітно зникли, як кажуть, пішли по-англійськи, не попрощавшись, хоч свято й було в розпалі.

        І вони залишилися вдвох. І хоча такий розвиток подій влаштовував усіх, пара почувала себе ніяково. Тим не менше це ніяк не зіпсувало святкового настрою. Запах парафіну від запалених свічок дурманили голову. Гілочка хвої з нехитрими новорічними прикрасами та маленький транзисторний радіоприймач, який транслював веселу музику, створювали атмосферу сімейного затишку в цій казенній кімнатці.

         Випили ще шампанського. Від нічної дискотеки відмовилися, танцювали під свою музику, злившись воєдино. Стало так тепло на душі і не тільки від випитого спиртного...

         Микола страхався близькості, адже від часу, коли не стало Алесі, він не знав жінки. Але чи то вино, чи то аромат запахів, що наповнювали кімнату, а можливо, флюїди збудили в ньому приспаного чоловіка. Тіло його тремтіло, мов у лихоманці. Він наче той безвусий юнак, котрий вперше прийшов на побачення, не міг вгамувати хвилювання і опанувати собою.

       - Микольцю! Заспокойся. Чого ти так? - прошепотіла, лагідно погладжуючи його по плечу, така жадана для нього жінка.

        -  Я хочу тебе! Я дуже хочу тебе, Танюшенько! - гарячковито мовив Микола і підхопив її на руки.               Ложе кохання чекало на них поруч...

   Зблизилися спраглими губами і злилися в затяжному поцілунку. В обох пашіли ланіти, заплющувалися від задоволення очі, затамувався подих. Він ніжно пройшовся кінчиками пальців по ягідках її персів, які навдивовижу були свіжими, гарними і такими звабливими.

          Власкавлена його ніжними долонями жінка розімліла і поступово віддалася...

      На превеликий Миколин жаль, тієї пристрасної ночі не все відбувалося безхмарно. Давалася взнаки, тривала, подумати тільки, більш як річна перерва в статевому житті вже немолодого чоловіка. Але Таня, мудра жінка, самовіддана в коханні, платила йому за його любов сторицею, спонукаючи партнера до дії.

         Так і поснули вони, міцно обійнявшись, і, здавалося, що ніяка сила не в змозі їх роз'єднати. Ніколи і нізащо!

      Коханці почувалися вранці ніяково, уникаючи дивитися у вічі один одному. Цей стан можна порівняти зі станом шкодливих дітей, що завинили перед батьками. Як би там не сталося, щоб там не було, але ж вони согрішили, допустили гріхопадіння, переступили межу дозволеного, і ніякого оправдання їхнім діям немає.

         Цю незручність, тимчасову перепону, можна було зняти лише одним універсальним способом. І Микола скористався ним сповна. Він підійшов до Тані, пригорнув до себе ніжно-ніжно і палко поцілував у вуста. Один єдиний поцілунок все розставив по своїх місцях: проблема зникла, як вранішня роса на сонці. Наче її й не існувало.

         - Дякую тобі, моя любко-голубко, що правильно зрозуміла, що відігріла мою душу й тіло. Ти мене відродила до життя. Дякую тобі, моя рятівнице. Скільки житиму - пам'ятати буду!

         -   І для чого ті слова, Колю! Я все прекрасно розумію. Головне, що нам з тобою ловко в нашій казці. І ще одне. Не думала тобі про це розповідати, але бачу, що треба. Проте..., мабуть,  сьогодні не варто. Свято все ж!

           Вони вбралися і заспішили на сніданок. Людей, після святкування, як і очікували, в обідній залі було негусто. Це їх повністю влаштовувало. Наспіх перекусивши, закохана пара повернулася до свого помешкання, яке поєднало їхні тіла і душі.

          Ще з вечора домовились, що замість ранкової зарядки, проведуть святковий день на природі. Отож  забрали з учорашнього дня затоканені шашлики, наїдки з новорічного столу, сухенькі обрізки деревини від санаторного столярного цеху та й чкурнули на протилежний берег солоного озера до ліска, що бовванів на обрії.