Світло і тіні життя

Світло і тіні життя

Світло перше

           Надійшла неділя. Досьогодні Микола недолюблював цей день тижня, бо не знав де себе подіти в санаторії. А все від безділля.

              Не дивлячись на те, що у вихідні процедур хворим не надавали, чоловік пробудився досить рано, поки в санаторії ще всі спали. Хутко привів себе до порядку, зодягнув спортивне вбравння і подався до їхнього з Танею озера. По ходу встиг зробити декілька вправ...

            Заколихана довгою зимовою ніччю водойма ще тихо дрімала. Світанок ще й не займався, лишень сиротливі ліхтарі тьмяно освітлювали безлюдну набережну.

             Вирішив зарядку залишити на потім, а тим часом вибрав на березі чималий уламок червоної черепиці та й заходився на парапеті виводити літери. Поспішав написати потаємні слова  до сходу Сонця і до появи на набережній Танюшки. Ця задумка, як осяяння, прийшла ще звечора і міцно засіла в Миколиній голові. Йому так хотілося зробити приємність жінці, яка вже міцно засіла в його зраненій душі...

               “Сонечко моє, вставай, пробудись, посміхнись. Я тебе дуже люблю!” - згодом з'явився красномовний напис на бетонних плитах, які облямовували парапет.

                Як ні в чому не бувало, з видимою байдужістю, розпочав виконувати звичні вправи. Працював ритмічно, наче той автомат запрограмований, накачуючи тіло силою, а душа тим часом з нетерпінням очікувала появи свого Сонечка.  Задумав, якщо з'явиться Таня, і вони зустрінуть схід вогняної кулі разом, то їхні стосунки неодмінно продовжаться. Бідолашний Микола цього уже дуже хотів...

               Таня йшла повільно, на ходу виконуючи вправи, і поки що не бачила Миколу. Видимість їй перекривала єдина перешкода - роздягальня, яка самотньо стояла неподалік набережної і терпляче чекала до літа відпочивальників.

               Жінка декілька разів озирнулася. Вона явно була збентежена. Микола вийшов із-за схованки, і Таня поспішила до нього.

               “Навіщо його гратись у піджмурки, незабаром Сонце зійде, - подумав чоловік, - Так і зіпсувати все можна”.

                - А я вже думала, Колю, що добряче набридла тобі, і ти не прийдеш до озера. Доброго здоров’я і гарного дня нам, Микольцю!

               Так просто і ніжно вона це сказала своїм грудним голосом, що Миколі стало щемно на серці. Він раптом зрозумів, що і для Тані він не байдужий. Чоловікові стало ясно, що в нього з'явився друг, точніше подруга, з якою легко, надійно, радісно, з якою є відчуття повноти почуттів, єдності прагнень і душевної гармонії. Віднині він має людину, котрій  можна довірити найпотаємніші думки та переживання і одержати навзаєм не тільки моральну підтримку, але й так потрібну йому пораду...

              - Дякую, Тетянко, бажаю щиро й тобі здоров’я, щастя і добра. Дуже надіюсь, що доля до нас буде прихильною, і що наші сподівання на краще збудуться.

               І він коротко переповів про задумане бажання, пов'язане із Сонцем.

               - А ти, я бачу, ще й навіюванням вмієш займатись. Бачить Бог, що не обманюю тебе,  я теж поспішала до сходу Сонця попасти на наше заповітне місце. І коли не побачила тебе біля озерця, то розчаруванню моєму не було меж.

               Перші несміливі промені вже пройшлися верхніми поверхами висотної будівлі санаторію, хоч саме світило ще не випірнуло з-за палаючого обрію. Ось вони дібралися і до нижніх вікон, перекинулися й до їхнього помешкання. Зовсім недавно відремонтований корпус спочивальні був пофарбований у рожевий колір і від того, що   вранішнє Сонце щедро обдарувало його світлом, він став фантастично гарним палацом.

               - Забарвлення рожевого фламінго, - промовив задумливо Микола, кивнувши вбік  архітектурно-природнього шедевру, - Справжній витвір мистецтва.

               - Так, Микольцю, так. Нічого не скажеш, слова тут просто зайві, - Після споглядання сонячної метаморфози погодилася жінка і по паузі запитала, - Ти, мабуть, уже всі вправи зробив? Давно тут?

               - Та ні, знаєш, знайшов вправу, точніше сказати, заняття більш цікавіше і благородніше. Фізичні вправи - то для мене, для мого здоров'я. Але ж я не егоїст якийсь останній чи самозакоханий Нарцис. Продовження казки хочеш? – Запитав, хитрувато примружившись, Микола.

                 Нарешті настав час розсекретити сюрприз, приготовлений ним ще з ночі. Йому хотілося, хоч у  такий, хай може й хуліганський спосіб, показати свою прихильність до чужої, але такої бажаної, такої любої йому жінки.

               Сонячні промені вже пробилися через очерети, що стояли стіною ліворуч від набережної і торкнулися виступаючої її частини. Вона чимось нагадувала ніс судна, тільки значно ширший. Скрадаючись, сонячні посланці нарешті дібралися й до парапету, котрий обрамляв набережну озера, і щедро освітили плити.

              Таня, яка разом з Миколою наблизилася до парапету, одразу ж вгледіла на  бетонній поверхні червоні літери, котрі контрастно виділялися на сірому тлі. Читала вголос по складах, наче першокласниця, поволі просуваючись вздовж напису, який був виконаний крупним шрифтом і тягнувся так собі, небагато-немало, а метрів з вісім. Потім, розвернувшись лицем до автора послання,  якось часто-часто закліпала очима і прошепотіла тремтливим голосом: